20. Шлях до Ласт Вентуріас: Відзеркалення.

У тіні…

У темряві…

У мороці…

Стукає ритм, відображаючи життя нічного Танартіса, демонструючи усім зоровим та слуховим органам красоту дійсності на колонії. Він повільний, розмірений. Ніби гігантське місто у пустелі дихає плавно, підіймаючи хвилі піщані. Під майже чорним небом блискавками рівномірними, геометричними красується красень тераформуючий щит. Блідно-сині, ледь помітні, смуги розсікали імлу та спазмами проривався у свідомість сплячих колоністів. Співом, слова якого шепотом вимовлялися, доносив творець над творцями задум і план свого генія.

На даху одного із сотень квартирних блоків завмер в очікуванні зустрічі могутній чоловік, котрий тримав владу та міць в своїх руках. Хоч і в окремій сфері, але ця влада дозволяла досягти жаданого та необхідного. Шепіт пронісся по даху, образ храму творця навіювалися галюцинаціями навколо нього. Сірість та органічність. Темний силует прийшов до нього та заговорив моторошним шепотом:

- Ти маєш явитися перед істиною, - холодні слова хвилею пустоти та безнадійності пройшли по безкрайньому полю усвідомлення. – Припини боротися та травмувати реальність ту, котру відкрили і дарували тобі. Не прохання я даю тобі, а накази від нього.

- Я знаю, кому продав свою душу та за яку ціну, - промовив високий худий чоловік. – Але замість я не отримав ніякої дарованої та обіцяної сили. Я віддаю вам життя, приховую від світу ваші злочини, але замість не маю сили, яка б допомогла мені спинити виродків, котрі напали на мій народ.

- Ти ніяк не зрозумієш, - шепотів усіма тембрами голосів всесвіту темний силует. – Ніяк не зрозумієш. Сила надається тим, хто вірить та жертвує. Ти дієш більше у цілях власних, а не спільноти. Коли зрозумієш ти, що не може бути у цьому світі такої особистості, як ти, коли усвідомиш, що немає ніякої індивідуальності, а тільки спільнота та ідея, тоді розподілена буде сила між усіма послідовниками, а не дарована окремо тобі для досягнення особистих цілей. Усвідомлюєш це?

- Усвідомлюю. Ти скажи мені, невже я мало роблю для спільноти? – розводячи руками, питав чоловік. – Скількох ви обернули у нашу віру? Як сильно я допомагаю вам замітати сліди та організовувати подібного роду діяльність? Ви просто використовуєте мої можливості та владу, закріпленою за моєю посадою.

- Для досягнення цілі поглинається весь можливий потенціал оточення, - контраргументом вдарив темний силует. – А від тебе вимагається повне поглинення. Не поверхневі дотики до неможливого, щоб сягнути сили та могутності. Повне поглиблення. Поки не ввійдеш ти у контакт з Гіліоном, батьком пустоти, будеш розпадатися, а в єдиному цілому з силою зростати.

- Якщо я вам повністю віддамся, тоді ви втратите весь можливий потенціал оточення, - зв’язав за спиною руки у замок чоловік. – Ми з вами граємося у ігри… Бездумні та безглузді ігри. Ще від самого початку… Я вірю, я бачив силу та істину. Я вірю у велику ідею пустоти, у Очищення, але ми з вами маємо раціонально мислити, що є сили набагато могутніші за наші. Якщо не наділяти силою своїх послідовників, заслуженою силою, то ми програємо у цій віні.

- Немає ніякої війни, Граніет, - висловлювався темний силует. – Є тільки пустота і Очищення. Усвідом це, поки ти ще індивідуальність. Запам’ятай це. Лише коли зіллєшся ти з нами, тоді і отримаєш сили та могутність. До тієї ж пори лишатимешся слугою, а не єдиним з нами.

- Слугою… Колись зіллюсь я з вами, але коли буду впевнений, що мій народ живе у безпеці. Чистота ідеї – невід’ємна частина нашої віри, але він не знає, на що здатні люди. Не знає він і не намагається переконати послідовників, що є небезпечним забувати про людей. Є війна… Він просто її не бачить та не чує. Пустота та Очищення зазнають поразки на початку свого руху. Зрозумійте це.

- Будь-які дії обговорюються на рівні спільноти. Ми вирішимо, чи гідний ти отримати силу пустоти. Але всі умови та про взаємодію вже повідомлено тобі. Єднайся, очищайся, усвідомлюй. І нагадуй собі, що саме ти пробудив нас, саме ти дав перший поштовх, після багатьох циклів мовчання. Батько бачить це…

Шепіт розвіявся з вітрами нічними. Морок та темрява поглинулися світлом неону та кислоти, котрі тягнуться з низин колонії. Холодна присутність пустоти та вічності всмокталася у свою ж ідею сутності. Він лишився один. Граніет Вінкерс. Очі сірі з фрагментацією пустоти у свідомості з печаллю та сумом спостерігають за рухом кораблів над простором Танартіса. Вічність та космос. Вони завжди були загадкою та питанням для людини, що вічно бореться за життя своє та життя своїх близьких. Малими жертвами довгий час по мірках власного життя намагається співпрацівник планетарних захисників вибити безпеку для міста посеред пустелі. Тепер же, знайшовши іншу можливість, намагається зберегти він дещо більше. Планету. Можливо, навіть зоряну систему, якщо Міленіум колоній на шляху нескінченної війни не встигне до тієї митті явитися у Цаерійську зоряну систему.

У ночі…

У сумнівах…

Наодинці…