19. Шлях до Ласт Вентуріас: Гра мисливця.

Вогні космічних кораблів у атмосфері заворожували. Уламки безперервно проникали у верхній шар, просочувалися крізь біль та крики, плавно наближалися до каменистої поверхні, вдиралися у неї та розривалися, ударною хвилею стираючи все живе та нещасне. Це не сцена з постановчої вистави, це безпрецедентний напад Міленіуму колоній на гавань торговельну Квантової Коаліції. І ні, палають не бойові кораблі, котрі стояли на сторожі, обороняючи сон колоністів. Ні. То були нещасні торговельні крейсери, фрегати та каравели, котрі стоянку собі для перерви знайшли у тихих та спокійних просторах космічних Квантуму. Їх руйнували та нищили фрегати-рейдери з 257-го ударного флоту Легіону пустоти.

А в цей час на наземні збагачувальні та торговельні пости вторгалися десантні капсули з легіонами у криваво-червоних обладунках. Безпощадні та безжальні воїни вбивали цивільних, але перед цим показово страчували планетарних захисників, котрі були застигнуті зненацька, адже основний флот Міленіуму знаходиться дуже далеко від цієї зоряної системи, і відповідні ступені готовності та безпеки не були приведені в дію. Розкладаючи людей дезінтеграторами, стираючи їх плазмометами, розрізаючи голограмними шаблями, плоть невинних та непідготовлених, не намагаються вкласти у цей рейд якийсь матеріальний сенс. Немає старань у Міленіуму отримати ресурси, техніку чи поповнитися рекрутами. Немає. Тактика терору та залякування панує у мотивації їхній. Тільки і саме така. Не потрібні Магнусу Неурону Мудрому, консулу Міленіуму колоній, атланту Обрію повсталі народи. Лише попіл та страждання.

В одній з тисяч капсул десантних, закріплених на літуні з трьома її сестрами, прийшов на планету шахтарів вбивця. Кат та вбивця. У його візорі, де червоними символами та літерами нагадувалася поставлена нещодавно задача, вичитувалася наступна фраза: “Пріоритет: цивільний терор; додаткові цілі: максимальні пошкодження майну сепаративного державотворення; обмеження: відсутні.”. Означало це немало і небагато, що будь-які дії цивільного терору, котрі раніше не дозволено було виконувати через догми, тепер відпали. Весь його прихований потенціал, весь його душевний розлад, придбаний десятками кампаній, тепер мають право вивільнитися. Через слухові модулі на шоломі легіонера проходили до вух звуки дзеленчання карабінів, невпевнено закріплених елементів, звуки тряски та входу у атмосферу планети. Вже близько, вже дуже близько, вже скоро відбудеться зіткнення та вивільнення.

Темно-червоний, багровий колір замінився темно-синім, кольором океану мрій та гармонії. Екзоскелет примусово ввів по програмі підготовки легіонерів до бою спеціальну порцію гормонів та вітамінів. На екрані візору виповзли рекомендації по зброї, яку необхідно застосовувати, а також орієнтир місцевості, знятий попередньо розвідниками з орбіти та при посадці літуном. Загрози червоного рівня не виявилося. Декілька планетарних захисників зайняли позиції у будівлях біля центру колонії, щоб дати можливість своїм силам реорганізуватися та підкріпитися. Саме цю колонію стоїть задача знищити, стерти з лиця кам’янистої планети. Капсулу скинули неподалік від центральних вулиць прямісінько у торговий заклад, де давно немає ні товарів, ні покупців. Останнім поки що пощастило, адже тільки при посадці могло б загинути перелякана бідна дюжина.

І от шлюз, після попередньої перевірки дронами та сканерами місцевості, відчинився, випустивши на волю відділення Легіону війни. Попереду рухалися роботи-охоронці, роль яких полягала у взятті першої лінії вогню на себе. Дрони перед ними розвідували місцевість, легіонери позаду готуються до виконання тактичних задач. Але не головний герой цієї історії. Не він. Його майже природна, збуджуюча та заохочувана Міленіумом жага до крові переборола розум, здоровий глузд та логіку. Вирвавшись вперед, пробиваючись крізь командира декарти, вириваючись вперед роботів та розвідки, він сягнув вулиці та відкритого простору. Попереду організовувалася евакуація колоністів, яких прикривали роботи та планетарні захисники, от тільки не пощастило нікому з них зустрітися з кровожерливою машиною світу людей, що подібних собі розриває на шматочки болю. Болю та страждання.

Декілька навіжених залпів з дезінтегратора по бійцях фортеці колоніальної, котрі насторожилися при падінні десантної капсули та зайняли зручні позиції, відправивши вперед машини. Кровожерливий вбивця розніс роботів, а сам отримав незначні пошкодження, які такими навіть не назвеш, адже все поглинув енергетичний щит. Вбивця сховався за укриттям, не дозволяючи підтягнутися відділенню, закидав інтегральними гранатами планетарних захисників. Від них навіть залишків на стало. Транспорт з цивільними, перед яким лишився останній боєць, тепер був під прицілом та незахищений. Хижак розстріляв останнього планетарного захисника, а слідом за ним і антигравітаційний транспорт. Загинули люди… Жінки з дітьми… Чоловіки… Похилі і зовсім малі… Але кров в очах та беззаконні накази, безкарні накази, свобода дій абсолютно у будь-яких маніакальних фантазіях стерли усі грані моральні та принципіальні.

Його нарешті настигло відділення. Командир пригрозив покаранням, якщо той знову порушить стрій та зруйнує формацію. Вбивця просто покивав та тимчасово зайняв своє місце серед інших легіонерів. Нескінченний голод по крові почав він втамовувати, вгамовувати. Але ні… Не зараз… Коли піку сягне прийом крові та адреналіну, тоді взагалі втратить розум легіонер. Спочатку… Спочатку “стрій та формація”, спочатку накази командира декарти. Спочатку просування по центральній вулиці, поміж квартирних блоків десятиповерхових, всередині яких працювали роботи та решта легіонерів, але не вони. У них зараз стоїть задача звільнити від планетарних захисників центр колонії, щоб відтіснити тих з вигідних позицій. Над колонією носилися механічні комахи велетенських розмірів, розкидаючи всюди десантні капсули, ботів та техніку. Насолоджувався та всмоктував отруту смертельного спектаклю.