17. Бестілія посеред пустелі снів: Наслідки.

Сон. Свідомість. Забуття. Свідомість. Сон. Розум заглиблений у солодку і липку прірву. Розум посеред пітьми. Самотність. Морок. Самотність. Розум посеред пітьми. Сон. Сон. Смерть… Всіх настигне, наздожене, забере та зітре. Сон. Приховує. Сон – брехня….

Фін миттю відчув переміни у атмосфері свого перебування. Ще декілька секунд тому тіло його перебувало у відносному стані спокою. Його оточувала гармонія, пестощі, білі коридори, гарні жінки у мантіях. Тепер же стоїть він у внутрішньому дворі посту Бестілії, навколо якого нависли чотириярусні модульні сірі будинки. Гул і гам. Звуки ревіння двигунів старих аерокарів. Сморід. Незмінні провідники людської життєдіяльності. Засмутившись, розчарувавшись, детектив направився до контрольно-пропускного пункту, де мали б повернути йому воїни у білому енергетичний щит та зброю. Перебуваючи на вулицях нетрів без них, Фінерей відчував себе голим. Абсолютно. Розчарувався він через те, що для того, щоб заманити людей у свої лаври, бестіліанці починають від найпростішого – вони позбавляють людей кепської атмосфери, нав’язуючи їм, що у Бестілії нескінченної Добродії всюди гармонія та світло… Ох, як би ж так воно було всюди…

Гарні жінки у мантіях… Амелія дійсно була гарна… Або ж у Фінерея довгі роки нікого вже не було, або ж її природна краса без макіяжу дійсно зачепила Фіна Нуметрайна настільки, що він під час отримання зброї та енергетичного щита навіть і слова поганого не промовив у бік місерікордів. Він був знайомий з жрицею всього хвилин двадцять, і почалося все із зустрічі у санкторії, де Амелія проявляла свою харизму та палкий голос. Вона його тоді вже зачепила, хоч і не хотів цього визнавати детектив. А потім під час допитування він вгледівся у її смугляве обличчя, у великі світло-зелені очі, у чорне волосся коротке до плечей, у густі брова, у тоненькі губи. І вона сподобалася йому. Не була б її голова промита Добродією, можливо б, Фінерей запросив би її кудись ввечері. Можливо. Якби набрався сміливості. Якби зміг перебороти минуле, комплекси та спогади про втрату єдиної коханої людини… Першого справжнього кохання… Так що зараз детектив чудово усвідомлював, що його “Якби вона не була у Бестілії” – це всього-на-всього виправдування.

Отже, що на цю мить він має? Він має тепер наступну картину: Бестілія нескінченної Добродії все ще являється однією з підозрюваних, але якщо він, шукаючи сліди на адресах зниклих людей, не знайде більше ніякого зв’язку, тоді головним підозрюваним буде визначено керівництво планетарних захисників, які через свою некомпетентність або, скоріш за все, зацікавленість, допускають масові викрадення колоністів. Зараз стоїть ціль у детектива наступна: перевірити домівки по адресах, які були у базі даних планетарних захисників, а також бестіліанців. Після чого направиться він по адресах, які були тільки на обліку Бестілії. Хтось та десь мав лишити якісь сліди. Не можуть злочинці все настільки педантично після себе підчищати. Якщо ж все-таки можуть, тоді сподівався Фінерей, що десь помилково під час зачистки вони залишать сліди. Ще він сподівався на повторну зустріч з особою, яка використовує якісь галюциногенні пристрої. У такому випадку у нього було б набагато більше шансів вийти на слід.

Спорядившись, ввімкнувши енергетичний щит, Фін відійшов метрів на десять від воріт броньованих та став під стінкою однієї з модульних багатоповерхівок. Навколо брикався народ, що намагався вижити та чіплявся за будь-яку допомогу. Дехто з бідняків прийняли його за члена Бестілії нескінченної Добродії, якщо він вийшов з їхнього посту. І ці бідняки прийнялися у нього просити не гроші… Ні, не гроші. А ліки і їжу. Ця деталь змогла підказати Фінерею, що саме так допомагають бестіліанці людям у нетрях. Ліками. Їжею. Але відмовив їм колишній військовий медик, прокладаючи собі маршрут до найближчої оселі потерпілих. Виявляється, туди йти три кілометри… Ніхто з таксистів не візьметься його тягати по нетрях на такі малі дистанції… А якщо і візьмуться, то за навіжені кошти. Жоден із приватних транспортерів не полюбляє маршрути у передмістях Танартіса.

Лінк проклав маршрут крізь незлічені вулиці нетрів до найближчої квартири. І потягнуло Фінерея з хмурим поглядом, холодним виразом обличчя, впевненим кроком по провулках та переходам. Наявність дороги для наземного транспорту – ілюзія. Жодного наземного транспорту не було на його шляху. Лише сміття, бруд, уламки модульних будиночків, безпритульні, бідні. Єдині сліди машин – їхні іржаві та позабуті залишки. І не обов’язково на узбіччі. Фін сподівався, мав велику надію, що колись влада Квантової Коаліції зможе стабілізувати ці регіони. Найсумніше, що при Міленіумі нетрі виглядали концтабором для різноманітного непотребу. Тепер у цього непотребу є права і голос.

Детектив підіймався по сходах до другого рівня модулів, адже так його вів лінк, бо це найоптимальніший маршрут. Включаючи дані камер, сканерів, сенсорів, пристрій попереджав, що на першому ярусі забруднення промисловим та харчовим сміттям на високому рівні. На настільки високому рівні, що перешкоджає просуванню пішоходів. Раптово стало яскравіше навколо. Загорілися додаткові джерела освітлення. Неон та кислотні ліхтарі заполонили маленькі вулиці. На сірі брудні обличчя колоністів з Танартіса посипалися різнокольорові промені. Переконливо перемагав монохромний потік, але різкі спалахи світло-зеленого, світло-помаранчевого, рожевого перепльовували усі старання білого. Чому ж світло заполонило нетрі? Чому резервне ввімкнулося? Піднявши голову на відносно чистій ділянці, Фін дав собі відповідь: пилова буря накинулася на колонію. Прийшла звідкілясь, заполонила верхній шар тераформуючого куполу.

Задивився на неї Фін. Буря пилу, буря піску. Кривава вона. Червоний відтінок налягав на світло-синій екран, намагаючись пробитися у Танартіс. Пісок та пил – небажані гості тут, у місті. Дивлячись, довго дивлячись на хвилі, став чути детектив шепіт. Той дивний загадковий шепіт. Ніби прокляття якесь, інопланетне, іншої культури, раси. Інтуїтивно взявся він за руків’я пістолета, кобура якого висіла на поясі під пальто. Темно-сині очі відірвалися від багрового покрову над тераформуючим щитом. Поглядом він пробігся по другому рівню модульного містечка, де згущалася темрява, де набиралася сміливості дивна змова. І час ніби став сповільнюватися, а шепоту хвилі все міцніше і міцніше вдаряли об фортецю здорового глузду Фінерея Нуметрайна.