16. Бестілія посеред пустелі снів: Жриця та жебрак.

Люди нічого і ніколи не зможуть поробити з роздробленням соціуму на шари. Як би суспільство не провертало свої реформи, організовувало революції, звергало старе керівництво, проливало кров, але соціум завжди буде ділитися на багатих та бідних, тих, хто має владу, тих, хто страждає від влади, хворих та здорових, тих, що живуть вічно та тих, що мають короткий термін. Завжди. Ніяка боротьба не вплине на це. Навіть час. Навіть вічність. Нетрі навколо Танартіса – тому яскравий приклад. Яскравий прилад – спалах молодої зірки у темному космічному просторі! – життя бідних колоністів. Більшість з них не квапляться покращити своє положення, інша частина просто примирилася та вклинилася у стабільне існування товариства, спрямованого на матеріальне збагачення шляхом важкої і небезпечної праці.

Ранок детектива Фінерея Нуметрайна розпочався з того, що в квартирі він нікого не застав. У благословенному мовчанні, у дарованій тиші пройшов він по кімнатах, насолодився сніданком, кавою, вбиральнею, душем. Костюм сірий свій накинув він, поверх – пальто, воріт підняв вище, вивчаючи дані синоптиків. Очікується висока активність вітрова, а також у додаток до неї і пилові опади. Пригадавши зустріч вчорашню з темним силуетом ворожим, Фін під піджак начепив полімерну броню, а також примостив на пояс малого об’єму енергетичний щит, схожий на той, що у Івани. Для захисту свого взяв менший з братів Нуметрайнів свій улюблений армійський, ритуальний пістолет. Спинився він навпроти дзеркала. Різноманітні голограмні написи розпочали свідчити йому про його стан, але не цікаво Фінові, чому у нього мішки під очами.

Чорні туфлі-чоботи. Сірі штани, біла сорочка, на ній сірий жилет, бронежилет, сірий піджак. Пояс на штанах з енергощитом. Пальто було темнішим від загального фону, воріт його навмисно був піднятий не тільки через вітер з пилом, але і через страшний шрам, кепський та неприємний опік на правій стороні голови. Зазирнувши собі у вічі темно-сині, котрі втягнулися у череп за білою шкірою, впізнав він втомленого, знесиленого, покаліченого чоловіка з сивиною на голові, а не тридцяти трьох річного ветерана, вигнанця, сироту, детектива. Годі роздивлятися… Час працювати… Час робити хоча б щось, щоб життя нарешті отримало сенс.

До нетрів, до посту Бестілії нескінченної Добродії дістався детектив на таксі. З висоти польоту кого-небудь дивився він на срібні модульні будиночки, що спліталися у серпантин оригамі та міріадів уламків людського різноманіття. Плавний спуск аерокару по повітряному коридору завів водія та детектива у регіон, який складно назвати посадковою площадкою. Сотні застарілих, забутих, не обслугованих літунів заполонили стоянку так, що місце для приземлення зміг відшукати тільки водій (бортовий штучний інтелект накрився). І відшукалося воно посеред купи сміття, залишків металолому, а не транспортних засобів. Детектив вийшов, попередньо заплативши, та направився на один із найяскравіших орієнтирів посту Бестілії нескінченної Добродії – голограмний стяг з чорною пірамідою.

Фін рухався вулицями з неоднозначною обстановкою та жахливим візуальним супроводом. Шуміли всі і навколо, але він служив у багатолюдному легіоні, тому крики і писк, співи та шепіт його ні хвилини не збивали з пантелику. Єдине що його підтримувало у напруженні – погляди з провулків темних. Він насторожувався, очікував на появу темного силуету, загрозливого об’єкта. Його вчорашня зустріч навчила розуміти, що ця справа пов’язана з артефактами та інопланетними технологіями, які далеко від людського розуміння. Тому, відповідно, і люди у цьому зацікавлені не найпривітніші. Вчора вони зрозуміли, що якісь сторонні, треті особи об’явилися у справі зацікавленими. Відносне зло у справі буде тепер спостерігати за детективами та робити обережні і тихенькі або потужні та різкі кроки, щоб позбавитися необачних прибульців з супутника.

На перехрестку триповерхових блоків, що аркою наросли над асфальтною дорогою, повернув Фінерей наліво, попрямував до захищених воріт посту (точніше сказано: форпосту) з зображеними на них двома чорними трикутниками, що символізують нескінченність та твердість Добродії. Довга вулиця з людьми та поодиноким колісним, ходячим транспортом нарешті найшли своє завершення перед невеликою площею біля посту Бестілії. Білі неонові стрілки завершували шлях свій біля дому Добродії. Біля дому м’ясорубки, звідки готовий фарш прямує на усі фронти безкоштовної роботи. Ворота, хоч і були броньованими, відчинені та готові приймати усіх, хто віддається на милість віри. Біля них стояли місерікорди (воїни Добродії) у білих універсальних захисних екзокостюмах. За ними стояла зграя сторожових роботів. На пропускному пункті запищав детектор, котрий знайшов при Фінові зброю та енергетичний щит. Навіть посвідчення приватного детектива та ліцензії на відповідну роботу з дозволом на носіння зброї не переконали місерікордів пропустити далі Нуметрайна.

Не проявляючи надмірного бажання, Фін все ж таки здав зброю та нещодавно налаштований енергетичний щит. Тепер він відчував себе у максимальній небезпеці як зі сторони матеріального, так і духовного. Місерікорди, дізнавшись про наміри та цілі детектива, провели того до старшого жерця на пості, щоб усі питання задавалися саме йому, а не комусь з послушників чи захисників. Коли ж ввійшов у коридори білі Фінерей Нуметрайн, то його охопили одразу ж спокій та гармонія, чого не відчував він десятки років. Скоріш за все, всередині комплексу працює якесь псионічне поле, котре має мотивувати людей на вічну службу Добродії. Тільки короткий час, проведений всередині, та усвідомлення попереднього дозволяли Фінерею якось спротивляться впливу. Або ж і не було ніякого псионічного поля, а просто приємна робота інтер’єра знала свою справу. Хоч там як, але довели Фіна до санкторію, де пастві своїй вела проповідь старша жриця: