14. Бестілія посеред пустелі снів: Персепейська резервація.

Простір і час. Шепіт тягне ковдру небуття, вкриває нею простір і час. Пустеля і порожнеча. Пустеля чекає на них…

- І як давно ви таку схему відпрацьовуєте? – поцікавився Алартай, чіпляючи свою маску на обличчя.

- Два роки, - без особливо бажання віддавати таємниці, відповідав Дунмал. – А ти коли взявся працювати кочівником?

- Не кажи мені, що і ти повірив у це, - усміхнувся Алартай.

- Зрозумів, - кивнув Дунмал. – Це вже ваші справи. Хай воно мене не стосується. Для мене ви все одно вчені. Та й для кота теж. То ж якщо ви збираєтесь з нього висмоктати якусь інформацію, то мали вже б придумати що йому віддати.

- Що йому віддати? – поцікавився детектив. – Є пропозиції?

- Той кіт не такий вже і перебірливий, - відповідав Дунмал. – Якусь пушку йому віддайте. Це ж ще дивлячись, чого від нього ви попросите.

- Я йому ніякі пушки не віддам, - повідомила усім Івана. Замість дихальної маски, натягнула вона справжній броньований щиток з візором та переговорним пристроєм. – Вигадуй щось інше, - рекомендувала вона напарникові голосом, скривленим крізь радіохвилі.

- Вигадаю, - буркнув Алартай.

- А нащо ж ви вчора влізли у дипнаук корпус? – цікавився Дунмал, спускаючись по природнім сходам.

- Звідки ти про це дізнався? – здивувався старший детектив. Не на жарт здивувався.

- Корпус спілкується з котами, коти зі мною. Я впевнений, що моєму котові відомо набагато більше за мене про ваш вчорашній візит у резерв. То мені б хотілося дізнатися хоча б частку того, що ви вчора тут робили, щоб не впасти у пісок обличчям.

- Ти ж хвилину тому сказав, - спускаючись за напарником та його товаришем, підмічала найманка, - що тобі зовсім нецікаво, чим ми тут займаємося. Скажімо, вчора ми прийшли для обміну технологіями, але нам відмовили.

- Хай буде так, але аванкури – одні з найрозумніших котів. До того ж ще й войовничі. Зіпсуєте їм настрій – чекайте відповіді.

- Якщо ж так швидко розповсюджується інформація у резервації, то чи не дізнаються у дипнаук корпусі, що ми тут були? – поцікавився Алартай, коли вони спустилися по сходах до вузького переходу, котрий вів до виходу з кварцитової фортеці.

- Смієтеся? – ледь не засміявся Дунмал. – Коти нікому у цьому тупому корпусі не довіряють. Вони і раніше не довіряли. Потім звикли з часом до примусів та агресії людської, від чого вони стали неадекватно нас сприймати, а тепер так і взагалі не сприймають серйозно. Їм начхати на дипнаук корпус. Ці ідіоти навіть і на малу краплинку не відають у тому, що коїться у резервації. А Квантова Коаліція зі своїми планетарними захисниками не можуть відігнати різноманітних виродків від резерву. Що не кажи про Міленіум, але при ньому порядку було набагато більше.

- Квантова Коаліція ще просто не стабілізувалася, - оглядаючи верхів’я щілини, відповідав Алар.

- Не озирайся так… - повернувшись до товариша, порадив ледь не сміючись Дунмал. – Вони все одно знають, що ми тут. І навряд чи вони вступлять у контакт, поки не зрозуміють, нащо ми тут. Якщо відчують, що ми загрожуємо їм або їхнім цінностям, то пристрелять. Навіть не стануть з нами розмовляти. Вони вже дуже втомилися від мисливців за артефактами.

- Це ще хто такі? – поцікавилася Івана, направляючи візор білої броньованої маски на вершини.

- Ви, паночка, не так вже давно на Персепеї, вірно? – повернувся назад Дунмал та продовжував ділитися цінними знаннями, які в мережі так просто не знайти. – У котів, персепейців, історія уходить на тисячі років назад. І ті коти, котрі жили тут дуже давно, у розвитку досягли успіху набагато більше сучасних. Вони будували підземні комплекси, котрі зараз називаються “храмами”, і для персепейців вони являються святими землями. Захищають їх. Стараються. А є такі чудаки, котрі грабують подібні комплекси та за навіжені гроші продають на чорному ринку.

- Сподіваюсь, ти у такому руслі не працюєш? – промовив Алартай, слова котрого луною плавали по скелях кварцовим.

- Я на хворого схожий? – насупився Дунмал. – Все, абсолютно все у резерві можна виміняти у персепейців за дрібниці, навіть не напружуючись при цьому. У аванкурів ти можеш виміняти вже дослідженні ними старі технології та артефакти і продати ті за ту ж ціну на чорному ринку. Ціна що при безпечному бартері, що при грабуванні храмів однакова. Просто треба вміти. Та мати особливий хист при цьому.

- Силою віджимати у деяких людей в крові, - підмічала найманка.

- Це так. Але так само і в крові у деяких людей головою вирішувати проблеми. – Дунмал вивів їх нарешті на видиму стежку, по котрій ходять частенько персепейці з Лумістії до щілини. – Так, на замітку: говоріть повільніше та підбирайте правильно слова. Міленіуму ніколи було займатися освітою котів. Лише нові власники Персепеї взялися за них. Тому не лякайтеся, коли на якесь невідоме їм слово вони відреагують з агресією.

- То може, ти будеш з ними спілкуватися? – запропонував Алартай, рухаючись нога в ногу за товаришем.

- Та яка різниця? – усміхнувся Дунмал. – Вони мене розуміють на тому ж рівні. Я не вчив мову персепейців. Та й фізіологічної змоги не маю. Там у них якісь специфічні мембрани у вухах. Тому ви можете навіть не почути, але коти вже стільки слів один одному про вас наговорять.