13. Бестілія посеред пустелі снів: “Надріз”.

Перші промені Цаерії освітили пустельну Персепею, мудру та сувору Персепею. Одна з її півкуль відправлялася спочивати, а інша переймала у неї умовну естафету та готувала колоністів з різних міст до нового виклику галактики. Вітрами обприскувало піщаними хвилями, котрі розбивалися об майже незриме поле тераформуючої мережі. Ранній ранок. Прохолодний ранок. Хоч перші промені і ступили ногою пекучою радіоактивною у атмосферу планети, але не здатні були вони пробитися крізь чорний шар хмар-потвор над колоніями. Зграї місцевих створінь чорних летіли над Танартісом, натякуючи йому на наближення кінця кінців. Серед звуків відмічалися: вий вітрів, неприємний та непривітний крик птахів, шум ранкової колонії. Хоч і шоста година ранку, але вже всі мешканці Танартіса наче навіжені мчаться по своїм справам.

Алартай, котрий ранком цим почувався кепсько та невпевнено, завмер біля вікна, попиваючи гарячий напій. Зі своєї спальні спостерігав він через стіну скляну за квартирними блоками та аерокарами. У цей час, поки готував він себе морально до виходу у агресивну середу, Івана збирала комплекс пластинчатої броні, налаштовувала акумулятори та щити, а також доукомплектовувала свій арсенал. То ж стояв собі старший детектив, дивлячись на дійсно загадкове місце у Квантовій Коаліції, де закон похитнувся, де коїться щось дивне та небезпечне, але ілюзія оманлива, котра навіює невидану стабільність, продовжує тримати весь рух темний у таємниці від світу людського. Дивився він у небокрай, і віддалені гірські пейзажі за квартирними блоками. Дивився на ліс хмар, котрі обвили темні гострі піки… Дивився і відчув всередині холод. Холод і шепіт. Шепіт мовою невідомою…

Шепіт лунав від гір, ніби там був величезний центр розповсюдження звукових хвиль. Але не стільки шепіт хвилював його, скільки пронизливий та крижаний удар леза холодного прямо у душу та сенс існування його. Щось ніби знало, на які точки хвилювань та страждань треба було тиснути, щоб пробудити всередині детектива подібне холодне відчуття всесвітнього забуття. Алар відвернувся так само швидко, як і подивився до цього на гору. Шепіт зник… Не поступово затих, а різко вивітрився з його голови. Коли ж подивилися очі налякані знову на гору, то не повторився той страшний та дивний ефект. Шепоту більше не було, а холод відступив з душі. Задумливий Алартай надпив гарячого напою, відійшов від вікна, котре миттю у стіну перетворилося.

Вони з Іваною поснідали, ні разу не перетнувшись з Фінереєм, котрий ввечері (на диво для усіх) навіть чарки не випив, а лише зробив так, як говорив: поїв, помився і ліг спати. Алар сподівався, але до кінця не був впевнений у тому, що менший брат відправиться для пошуків слідів на посту Бестілії нескінченної Добродії. І от повністю зібравшись та приготувавшись, Алартай та Івана покинули квартиру 17.147 на сімнадцятому рівні. Їх швидка ходьба привела до елеваторів, а звідти до посадкової площадки. Срібний аерокар, не дивлячись на посилену роботу тераформуючого поля, все одно був вкритий тоненьким шаром пилу. І тільки через хвилину, поки двоє детективів всілися, поки запустився двигун та піднявся аерокар у небо, цей пил прокинувся з невдоволеними думками та зліз з срібного корпусу на прохолодну бетонну поверхню, обладнану неоновими маяками.

Літун детективів приєднався до загальної атмосфери ранкового розпорядку у Танартісі. Влетівши у найближчий повітряний коридор, Алар вирівняв швидкість, стабілізував аерокар та віддав його автопілотові. Відтепер найманка та колишній співпрацівник Легіону правосуддя могли віддатися плануванню та поділитися сумнівами стосовно авантюри, котру надумали вчора, покидаючи резервацію та наближаючись до колонії.

- І так, - запустив Алартай лінк та погледів ще раз у листуванні на місце та час зустрічі, - через десять хвилин ми маємо зустрітися у приколоніальному космопорті, поруч з вантажним відділенням. Він нас зведе з людьми, котрі займаються вивезенням артефактів з резервацій, а також ввезенням туди приватних “експедицій”.

- От тому ми і взяли “трохи більше” пушок, адже одна справа працювати з твоїм знайомим, а інша справа – з його знайомими.

- Саме так. Нагадаю, ми просто бажаємо побалакати з аванкуром. Про артефакт не варто згадувати. Не треба казати, що ми розслідуємо. Досить їм знати того, що у нас є справа до персепейця. Скажімо, ми бажаємо надати йому дані по технології, котру не бажав видавати їм дипнаук корпус. А вони нам на заміну видадуть свої технології.

- Ми з тобою не дуже схожі на збирачів технологій, - зауважила найманка.

- Знаєш, скільки зараз заробляють вчені-кочівники? Неймовірні гроші, адже шаблонові технології не дозволяють отримати перевагу колоніям, котрі мають небезпечних сусідів у вигляді Міленіуму колоній. Ось тут і з’являються такі вчені, котрі рідкісні та небезпечні технології передають за скажені гроші. Тому вони повірять у це.

- Не забудь їх переконати у цьому, а інакше вони висадять нас у пустелі, а там ми з тобою попадемось патрулю планетарних захисників. От тоді буде вистава.

- Відверто кажучи, я навіть і не встиг помітити, коли наша подорож набрала подібних обертів. Ми тільки позавчора прилетіли на Персепею, а вже сьогодні порушуємо місцевий закон, щоб розкрити справу. Це може означати лише, - задумливо оглядав Алартай квартирні блоки, - що справа дійсно серйозна та важка.

- Ага, - кивнула Івана, відірвавшись від лінку та перегляду кепських новин про Нарктур, прикордонну планету Квантової Коаліції, до якої дісталися флоти Міленіуму. – А все починалося з викрадення нікому непотрібного старигана.

- Я знову і знов задаю собі питання, чому люди не можуть спокійно жити? – усміхаючись, дивувався Алартай.