7. Яскравий спалах бурі сердець: тінь сліду.

Сонце. Схід. Воно пекучі промені пустило у корпус срібний та скляні поверхні аерокара, що, прикидаючись хмарою ртутною, парив у небосхилі Персепеї. Вітер. Він постукував піщаними хвилями по сріблу срібному, відбиваючи цікавий йому ритм життєвий, ритм скажений. Пустеля. Вона кварцова, усипана тріщинами, камінням, рослинами сухими, дикими створіннями… Небезпечні її рівнини, пагорби, каньйони… Вони більш схильні бути смертельними, аніж небезпечними. Спека. Уявна… Зараз на поверхні планети доволі комфортна температура. І доволі теплий одяг детективів не стане їм зайвим. Лише укриє та прикрасить, лише захистить від піщаних хвиль, хмар та ударів. Персепея. Недружній піщаний камінь у космосі простягнув до детективів тіні з глибин, з надр свого існування сірого та туманного.

Куди вони несуться зараз? Чого бажають? Несуться у Танартіс. Їх корабель космічний зовсім нещодавно приземлився у Каркамонті, а тепер вони одразу ж вилетіли, отримавши назад на руки зброю, у дільницю планетарних захисників колонії, де зник Кріст Шієн Саріван, щоб починати розбиратися якомога швидше. Особисті речі вже транспортують у квартиру, тому за це питання зовсім непотрібно хвилюватися. Все одно ніхто не зможе зламати замки, які реагують на ідентифікатор конструкції нервової системи. Роботи з кур’єрської доставки розмістять все у кімнатах, а детективи вже ввечері вирішать, що з усім тим лайном робити. Алар був дуже щасливий, що часові відмінності не відбулися при перельоті з Менсіру на Персепею. У добі лишилося стільки ж годин, що і раніше. От тільки трошки змінився часовий пояс, і тому зараз знову ранок по старих мірках.

Вслід за сходом сонця летів срібний аерокар, вслід за корінням тіней, що розтягувалися, розтягувалися, тягнулися на довгі метри, а інколи і кілометри. Він перетнув перші вежі підтримання біосфери, а одразу ж і за ним комунікації відстеження. Трохи поодаль сягнув він над цілими полями сонячних панелей, і нарешті вторгнувся у повітряний коридор Танартіса. Справа та зліва тиснули на них високі квартирні блоки з населенням втричі більше, ніж на Менсірі. Літали різного окрасу машини, було досить жваво, активно. По сторонах голограмні проєкції пропонували різноманітні “доступні” товари на свій смак та колір. Але коли Івана заради інтересу переходила по посиланню, то не могла відшукати зовсім нічого. Продукції на складах немає від слова “абсолютно”. Чисто. Порожньо. На обличчі у неї ні усмішки, ні диву. Все і так було очевидно.

Одна із голограмних проєкцій оповіщала про конфронтацію на кордоні Міленіуму колоній, попереджала про можливе вторгнення у глиб Квантової Коаліції. Проєкція ця була одним із радників Верховного конклаву зоряної декади. Чоловік у звичайному одязі з повагою звертався до громадян свіжовипеченої держави та просив усіх притримуватися спокою та мотивувати себе до затяжного бою за свободу. Фін уявляв цих громадян та планетарних захисників, котрих поставлять проти натренованої регулярної армії Міленіуму, проти кровожерливих легіонерів. Він уявляв та ледь не сміявся від нечесності волевиявлення керівництва Квантової Коаліції. Це дійсно програшний варіант, якщо уламок не звернеться до приватних військових компаній, то доведеться втратити їм багато і безліч тієї крові невинних, адже Легіон війни та Легіон порожнечі не відступить від своєї цілі… Ще ж і Бестілія нескінченної Добродії перебуває у межах Коаліції. Вони наче і не являються фракцією на стороні Міленіуму, але занадто багато пліток та фактів підтверджують інше.

Унікальна ситуація для Івани сьогодні відбулася: Алар і Фін навіть і слова за годину польотів не промовили. Навіть натяку на суперечку не було. Тихо та спокійно всі видивлялися у колонії будь-які підозрілі знаки того, що тут зникають люди, але так, здалеку, звисока, нічого не помітиш у звичному буденному житті Танартіса, котрий щодня ганяє по Персепеї зміни шахтарів та обладнання, сотні тонн дорогоцінних мінералів, економістів, фінансистів, клерків. Зі сторони приїжджих відмінностей зовсім не знайти між Танартісом і будь-якою іншою колонією людей. Але зміни є. Вони їх не помітять, але через довгий час перебування у місцях мороку і тіней відчують.

Через лінк Алартай Нуметрайн вийшов на диспетчерську дільниці планетарних захисників Танартіса, щоб отримати дозвіл на паркування у службовій ділянці посадкової площадки. Чому там? Бо навколо вежі планетарних захисників зовсім не було місця. Усюди повсідалися голодні зграї цивільних аерокарів. Це теж звична ситуація для новоспечених уламків, тому вже майже по звичаю детективи просять дозвіл на посадку у службовій зоні всередині вежі. Через декілька хвилин очікування їм все ж таки дозволили, адже ліцензія детективів активна, і роботу вони ведуть останнім часом доволі продуктивно, засвітившись у базі даних планетарних захисників. Тому і диспетчер одразу ж направила їх трьох до майора Вінкерса, керівника оперативного відділу по роботі з цивільними. Цей майор, якщо можна так сказати, працює безпосередньо з приватними детективами, найманцями, волонтерами, вирішує питання та надає дозвіл на всілякі експедиції, перебуває у комісії осіб, що дозволяють або забороняють вивіз різноманітних артефактів з колонії та її околиць.

Тунельний канал протяжністю десять метрів скінчився у величезному ангарі з сотнями аерокарів, серед яких бортовий штучний інтелект знайшов місце для посадки. Службові біло-сірі машини зустріли агресивним ударом мінімалізму. Інколи серед них зустрічалися й звичайні, але це було рідкістю, зухвалою рідкістю. Втрьох вони вийшли майже одночасно, і в мить ту ж зустрів їх механічний персонал, що просканував аерокар та забрав у них тимчасово всю зброю. Сканування пластинчатої броні Івани зайняло трохи більше часу, але їм поки що квапитися було нікуди, тому трійця стерпіла всі формальності та бюрократичні моменти (особливо той, коли їм довелося розписуватися у формах про не розповсюдження інформації, почутої у дільниці, а також про не порушення порядку і правил). Нарешті, коли все скінчилося, їх супроводили до елеваторів, звідки вони дісталися на необхідний рівень.