6. Темна сторона нігілізму: ретрит.

Він окинув Алара та Івану очима з піщинкою диву в них, а потім пройшов мовчки до свого місця та впав у крісло. Найманка-детектив відвісила нейтральний погляд, відвернулася, не очікуючи ніякої зайвої реакції у її бік від меншого серед Нуметрайнів. Її справа на дану мить проста – збір та організація своїх речей. Кожний ствол, що клала вона у контейнер, перевірявся на наявність ліцензії у лінку. І поки що її все задовольняло. Але старший брат все ще дивився на Фіна, подаючи силуетом та поглядом знак, що його цікавить присутність і мовчання. Алар уперся у свій стіл кулаками, свердлив меншого, котрий щось видивлявся у лінку, а потім все ж таки не втримався та заговорив до особи, котра от такими маніпуляціями активно намагалася привернути до себе увагу (як до малої дитини):

- То навіть не привітаєшся? – скептично поцікавився старший детектив.

- Тобі воно так необхідно? – косо подивився на брата Фінерей.

- Та хоча б подав виду, що ми з тобою рідні, - розгнівався Алар. – Я за тебе хвилююсь. Вчора невідомо куди втік, - все ж таки не витримав та почав вчити Алар. Хоча собі пообіцяв, що навіть в думках такого не стане робити. – Я тобі дзвонив та хвилювався. Твій морально-психологічний стан говорить сам за себе, що можеш чогось цікавого зробити собі. Потім я тобі дзвонив за нову справу… Вранці ти навіть не поміркував набрати мене… А зараз же будеш ображатися, як це ми без тебе взяли нову справу… Клятий ти син!

- Чого кричати, брате? – спитав Фін, навіть не змінивши ніяк виразу обличчя. Він був моторошним, втомленим, а погляд все ще лишався отруєним, сповненим пороками. – Від цього легше мені на серці не стане.

- Не стане… Але ти сам доводиш мене до такого, - вже більш спокійно, але все одно повчально промовляв Алар. – Я тобі завжди бажаю тільки кращого, але ти відторгаєш мене. Це через різницю у нашій службі в минулому? Скажи мені…

- Що тобі сказати? – потиснув менший плечима. – Ти перебільшуєш та використовуєш не ту аргументацію. Схаменися. Ніхто і ні в чому тобі не заздрить. В сотий раз пояснюю, що у мене такий характер. Я така людина. Нічого ти в мені вже не зміниш. Якщо вся галактика примирилася з тим, який я є, то і братові моєму не стане важко змиритися.

- Зрозумів, - видихнув Алар. – То тебе не зацікавить нова справа?

- Та я вже зрозумів, що у вас немає ніякого бажання відпочити, - теж видихнув Фін, відводячи погляд від старшого брата назад до лінку та новин, які він весь ранок читає. – А ви не думали, що щось занадто гаряче становиться у Квантовій Коаліції? Можливо, замість справи варто обміркувати передислокацію?

- То тепер так? – фиркнув Алар. – Ситуація стабілізується… До того ж… нам тепер як безпритульним тваринам просто тікати від небезпеки? Ми вже тут осіли. - Він поглядів на Івану, але найманка утрималася від поглядів та коментарів. Їй теж не подобалася ситуація у Десяти системах, але поробити вона з цим нічого не могла. Ще борг перед нею.

- Ти серйозно? Ось тут різниця у наших кар’єрах зіграє свою роль, Аларе. Ти, певно, жодного разу не бачив, як працює Міленіум з тими світами, які являються потенційно важливі для системи, - прийнявся Фін іронічно та цинічно поясняти. – Там відбувається нищівна різня проти населення. При цьому будуть мінімальні спроби вберегти інфраструктуру та критичні економічні вузли. Військових і цивільних будуть вбивати без розбору. А якщо цей світ – скупчення непотребу, - тоді його просто винищать орбітальним бомбардуванням. Івано, хоч ти не мовчи. Припини ховатися за своїм нейтралітетом. Тут важлива кожна година, а ви за нову справу беретеся.

- Швидко ви розкрутили свою сварку від “А де ранкове привітання?” до “Треба валити від війни, а не за справу хапатися.”. Мені дійсно все одно, Фіне. Тут ви керуєте. Я вам просто борг повертаю.

- Ти ще скажи, що коли Легіони порожнечі та війни дійсно притиснуть, то ти не втечеш від нас та боргу, - виразився негативно Фін.

Івана уникла відповіді і продовжила сортувати зброю та боєкомплект з контейнера у конторі у похідну валізу. На її захист встав Алар, котрому менший брат вже набрид, і ніякі ілюзії та спроби самообману не виправлять ситуацію:

- Припини кидатися на усіх навколо. Зараз в усій галактиці ми з Іваною – єдині, хто здатен тебе терпіти та плідно співпрацювати. А ти все одно огризаєшся. Вся галактика бачить, що тебе змінити неможливо, то і не заважай нам, приєднаним до тебе цією галактикою.

- Як знаєте, - відмахнувся Фін. В думках пробігло бажання покинути йолопів та втекти у іншу міжзоряну державу, але багато примарних факторів зіграло на тому, що менший Нуметрайн нікуди не піде. – За яку нову справу ви взялися?

- Так би одразу, - вважаючи, що конфлікт братів поки що втихнув, буркнув Алар.

- У чому твоя проблема, Аларе? – образився остаточно Фін, зруйнувавши всі уявлення брата. – Я зробив тобі щось? Нестерпна ти людина… Коли ти зрозумієш, що мені – по-перше, - не потрібна твоя дбайливість; по-друге, мені на неї начхати. Я не дитина тобі. Я людина, якій довелося вбивати та рятувати друзів і товаришів. Я не якийсь там тобі фрукт, за яким треба стежити. Припини. Стань нарешті дорослим. Це вже більше походить на ідіотизм.

- Я тебе почув, брате, - знову видихнув Алартай. – Деталі справи не бажаєш почути?

- Розповідай. Що ж це за справа така? – виразив він сарказм до важливості слів Алара.

- Пам’ятаєш Лін Шієн Саріван? – відвернувшись до голограмної дошки, спитав старший Нуметрайн. На його питання пролунало мовчазливе “угу”. – Вона вчора особисто прийшла у контору. Викрали її батька Кріста Шієн Саріван.