2. Ніч крові: Володар порожнечі.

Жахіття. Жахіття та кошмари переслідували його протягом всього життя. Життя та процес існування тягнувся (стандартно) від народження до цієї миті. Складнощі та боротьба призвели до зради та відрази. Низький соціальний статус та намагання пробитися до високих рядів зробили його володарем, але у темряві та забутті. Зробили його володарем та лордом своїх страждань, проклять, кошмарів. Змови та зради привели його, опісля фантастичного старту та перемог багатьох, до процесу… гіршого за смерть. Його розлучили з родиною, розірвали їх та розосередили по Цаерійській зоряній системі, а також і подальше, котрі колись охоронялися його пращурами як найнебезпечніші в’язниці для найнебезпечніших осіб у древньому забутому всіма державотворенні. І не просто розлучили, а усіх занурили у літургійний сон, вічний сон. Алгоритм системи мав кожного із них нескінченно проводити крізь вічні страждання, муки, жахіття та кошмари. Роками, віками, тисячоліттями… Але як і кожна ненадійна система, ця система дала збій… Один із факторів – вимирання їхньої цивілізації та покладання усіх обов’язків на автоматизацію. І зараз… Саме зараз, коли система ця збиралася пропрацювати ще сотні років, ще тисячу років, люди вторглися у в’язницю древнього та небезпечного створіння, котре пробудилося через збої у алгоритмах охорони… Пробудилося та відчуло біль і гнів…

***

Пробудження. Свідомість. Відрив. Відрив. Свідомість. Пробудження. Циклів народження та смерті пройшло занадто багато, щоб обмірковувати зараз їх значущість у заточенні розуму. Розум перебував у заточенні, де кожну наносекунду мучили занадто реальні сновидіння. Відрізнити їх від реальності було неможливим, нереальним. Зрозуміти, що колись пірнув у забуття, не представляло можливості. Але тепер, коли зорові ниті об’єдналися з реальністю, коли контакти з нервовою системою покинули гнізда, усвідомленість забороненого та позбавлення настигло розум.

Приміщення – в’язниця. Літургійна капсула – камера. Розум – вічність. Тіло біомеханічне – проєктор душі. Відірвавшись від ув’язнення, крізь темряву білого світла пролетів безмовний крик. Крізь непробивний шар шуму тиші пустилися в усі сторони пульсації могутнього організму, котрий мав владу над технікою та біологією. Одразу заблимало мерехтіння в оточенні, в середовищі загрозливому. Погасла темрява, ниті зору перемогли вимогами дивитися в оточенні до болю в душі знайомому. Перемогли вони простір для огляду свідомості. Так… Знайома структура стандартних архітектурних шаблонів… Так… Це реальність. Це не проклятий сон у в’язкій субстанції буття, створеного алгоритмами, а саме та камера, в яку його понурили невідомий часовий інтервал тому.

Ясність. Пробудження. Розуміння. Помста. Вбивство. Смерть…

Кожна тепер дія, кожна думка від миті пробудження, що була зовсім поруч, стає присвячена помсті, вбивствам та смерті. Кожна клітина, кожний орган та механізм має жадання до руйнації всіх тих, хто зрадив, хто підняв на родину руку, хто підготував та створив умови для розриву, хто мучив ледь не вічність свідомість та душу. Всього недовгу мить на свободі, а вже прокльони та жага до руйнування пробудилися всередині. Просунулися модулі пересування по приміщенню літургії, наштовхнувшись на контролю панелі. І дивування настигло, коли часовимір представив неймовірно страшну інформацію: пройшло вісім циклів… Довгих вісім циклів переродження… Циклів знищення сутності душевної та відродження її у новій матриці свідомості, що з тисячі кристалів складена в одну сутність всередині модуля.

За довгих вісім циклів могло відбутися рівно стільки, скільки б дозволило знищитися цивілізаціям багатьом, включаючи і ту, до якої належав розум. І по записах останнього обслуговування усіх систем комплексу ув’язнення стало зрозумілим, що майже вісім циклів тому і проводилися останні роботи. Це могло означати лише декілька речей: або систему захопив могутній ворог, котрий і досі не дав спроби відбити її; або його домінат канув у темряву забуття, як і всі величні держави. З болем у усвідомленні приймався той факт, що ті, кому треба моститися, могли бути мертвими. Але навіть при такому розкладі присутнє було бажання відродити його родину, підняти їх з капсул, вирвати з кошмарів, дістати з глибин та повернути до себе… Повернути та, у випадку якщо домінат все ж таки пав, відродити його у тому прекрасному та могутньому виді, яким він був вісім циклів тому.

І досягти жаданого допоможуть примітиви, котрі вторглися у комплекс літургії. Яких відстежує часом цим… Які розірвали сон страждань… Які випадково або цілеспрямовано відшукали в’язницю в темряві космосу… І за це будуть винагородженні…

***

- Зник сигнал одного з дронів-дослідників, - доповів технік “Декс-Оптіма” капітанові команди. – Він був у північній частині системи тунелів.

- Звіт якийсь був? У чому причина? – спитав знервовано Омексіос.

- Механічні пошкодження. Розрив зв’язку. – Драйкан намагався відновити зв'язок через лінк, але виходило рівним рахунком нічого. – З роботом-археологом, який був з ним, теж розірваний зв'язок. Намагаюся відновити останні секунди запису. Нічого не виходить. Ніби їх знищили чимось цифровим. Вірусом.

Група мисливців стояли у приміщенні тому, в яке запланували прийти напередодні. Розосередилися вони на рівні атріуму дивного, чудернацького, темно-сірого, схожого на здоровенний орган, всередині якого вони застрягли. Пульсації блідо-зеленого в трубах, які велися навколо, отримали нерівномірні інтервали змін, від чого мерехтіло довкола. Обстановка напружена. Група з восьми ветеранів свого ремесла приготувалися до найгіршого, виставивши у бойове положення роботів-охоронців, дронів та зброю власну. Все передвіщало те, що скоро трапиться біда. І вона трапилася… Зверху та знизу до них тягнулися зграї комах механічних, страшних на невідомих. Мисливці відкрили по тим вогонь, після того, як Трікстер відчула небезпеку.