Вірш...

Чому плачуть твої очі? Чому плачуть і мої...

Чому десь в душі дівочій сльози ллються по вікні?

В шибку б'є холодний вітер, він бажае все забрати.

Горем вмить усі ті квіти , що успів ти розтоптати.

Не колишуть літні трави, і не пахне полином.

Тільки місяць десь за хмари визерне своїи ріжком.

Приголубить мати сина. Шепче щирії слова.

Що кохала батька щиро , але в дім прийшла, вона...

Розлучила і забрала , всю любов згребла з собой,

Всі ті квіти потоптала, що росли у нас з тобой.

Рік проходить , два минає. Краще бути вже ніяк.

Ми з тобою краще знаєм , що не буде більше так. ..

Плачуть очі не дівочі, плачуть щиро серед ночі

Десь в душі прокляття б'ється, і змією в сердці в'ється.

Боже правий , дай ті сили , щоб не пахнуло могилой!

Щоб не взяти гріх тяжкий, не калічити людей!

Ми прокляття промовляємо, і всім горя ми бажаємо.

Не одні по світі ходемо, і все горе в дім заводимо.

Ти чому такий сумний, чи не бачиш ти дітей?

Чи не знаєшь ти дороги ,де горіли ті пороги?

Ти стоїш ,а сліз нема. Як посохла бузина.

Щирі вже слова твої не потрібні вже мені.

Ти іди у степ у поле, там де є твої дороги

Ти топчи ті білі квіти не на нашому подвір'ї.

Сина мати пригортає, пісню солов'я співає.

Кличе , просе в Бога ласки і читає йому казки...

Виростеш ти сину скоро, ти не будь як вітер в полі.

Ти люби, цінуй одну, стережи її  впітьму.

І невір чужій ти пані, що горлають як пропащі.

Брешуть, муту наведуть, тільки горе в дім несуть.

Бережи , що є у тебе бо його могло й не будь...

Те , що є у тебе в сердці, вік живи і не забудь.

 Все проходе і забуде. Ми як пил своїх віків.

Все, що є у нас ,ми просим. А як ні... Залишся з ним.