49

- Збільшуємо вагу? Спробуєш? – Лариса вдивлялася в обличчя Яни, але бачила там лише стиснуті губи. Навіть не губи – стиснуті зуби!

    Думками Яна явно літала поза тренажерним залом і поза всіма цими тренуваннями. Добавила їй ще 5 кг. Робила. Ще 5. Витягувала.

- Його не через тебе звільнили, - врешті усвідомила в чому може бути справа Лариса. – У нього часто виникали конфлікти із клієнтками. Ти просто стала останньою краплею.

- То де він зараз? – Уже не приховуючи емоцій випалила Яна.

- Цього не знаю. Ян, прокинься, дуже тебе прошу. Він не той, хто треба тобі.

     Ледве витягнула потрібну кількість підйомів із штангою. Організм почав нагадувати, що вона лише людина. Важко дихала. Відчувала, як м’язи ниють і гудять.

- Мене ламає не через те, що він мені треба, - проговорила, цідячи кожне слово крізь зуби, - просто ми якось по дурному посварились. І ще я себе ловлю на думці, що всі струмки підозр по моїй справі з побоями течуть в його сторону. А я категорично не вірю, що таке міг зробити він.

- Ого, - округлила з несподіванки очі Лариса. – Це взагалі щось нове. Ви ж наче й не спілкувались, до того, як я вас звела, хіба ні?

- Мотиву я теж не бачу, - стенула плечима Яна, знову всідаючись на тренажер. – Але він дуже часто мене запитує, чи не б’є мене мій Пашка. Я спочатку думала, мол що за фігня? Як взагалі таке може зайти в голову? Чого він таке дурне питає, якщо всім же ясно, що чоловіки жінок не б’ють. А сьогодні до мене дійшло, що якраз та людина, яка здатна підняти руку на жінку, і може подумати, що хтось таке робить теж.

- Я не вірю, - заперечно махнула головою Лариса, скрививши губи. – Це просто не про нього.

- От і я так кажу, що не вірю, - ствердно махнула головою Яна. – А струмочки то зливаються.

              Яна просто спеціально сьогодні затрималась коло стенду із світлинами фітнес залу Мікс Пауер. Ледве впізнала його там з тією бородою. Ось чому раніше вона й не звернула увагу на Андрія Петровича. Їй просто і банально ніколи не подобались чоловіки такого типу. Може й у під’їзді колись пересікались. Але ж борода добавляла йому років, то ж Яна знову ж таки й не звертала собі на нього уваги. Дідок та й дідок. Єдине що залишалось – це запитання: за що йому бити ту, з якою ніколи й не вітались? Оце й не грало з загальною картиною. Не він це! І справа не в симпатії. Просто в тому - що нема логіки!

    Дівчата більше не говорили. Лариса все виснажувала Яну новими і новими вправами. А Яна й ніби не відчувала того, що вона в тренажерному залі. Провалювалась у роздуми, губилась у них, розчинялась.

    «Завтра буде кріпатурити, - лишень подумала Яна, уже зайшовши в душову кабінку. – Якраз масаж у виконанні Андрія Петровича був би дуже доречним. Але, але…»