46

    Олєжик відкупив у Аркадія Вікторовича картину Пікассо за дві тисячі доларів. Приніс в кабінет Артемчика, і дав тому команду поміняти у дверях замок. Пів дня хвалився, як вигідно сторгувався із тим «лошком», і за скільки він тепер ту картину може продати на аукціоні. Обіцяв Яні проценти, бо ж пам’ятав, що вона взагалі легковажно отой витвір мистецтва подарувала якомусь підозрілому персонажу. Яна  з того всього душилась від сміху  увесь день.

     І ніби проблем по горло, бо один промоутер захворів,  другий запив, але, як нагадувала за ту картину, то аж руками рота затуляла, щоб колеги довкола не подумали, що в неї дах їде. Душила в собі той сміх - аж під ребрами щось тиснуло. Між тим, попросила вийти на локацію Жанну, Ларису і навіть Артемчика з Олєжиком. Всі такі панські, що ніхто й уявити себе не міг на такій роботі. Відмовлялись. І у самої Яни співбесіда за співбесідою – ніяк не вирвишся. Чого лиш вартий отой львівський театр ляльок велетнів, який уже за місяць покаже в місцевому будинку культури свою виставу для діток. Просять людей. Десь 16-20 осіб, які б одягнули їхні костюми і роздавали рекламні листівки біля дитячих садочків, шкіл і підприємств творчо-мистецького спрямування. У Яни не було скільки людей. У неї ВЗАГАЛІ не вистачало уже працівників, але наразі мова йшла не про всі ті професійні навики, яких вона вимагала від всіх своїх промоутерів. Одягнути костюм ляльки-велетня і роздавати листівки може будь-яке тіло. Особливого таланту для того не треба. То ж Яна підписала договір і навіть не сумнівалась – за три дні вона таки знайде два десятки студентів, які працюватимуть під її керівництвом.

    Малювала в своєму записнику схеми. Одним замовникам треба було, щоб промоутери працювали зранку, іншим – звечора. Отже, у деяких працівників на день могло бути по дві локації. Та в якусь мить усвідомила, що їй заважає і збиває з думки  нав’язливий голос Крукова. Знервовано підвела очі. Одразу й не зрозуміла, що відбувається. Лише коли в двох посторонніх хлопчинах впізнала отих самих бідось, що кілька днів тому ходили по її під’їзду, пропонуючи встановити пластикові вікна, ситуація прояснилася цілком і повністю. Коли вони заявились у її квартирі, Яна отак не репетувала і нічого не доказувала, як зараз перед ними розпинався Круков.

- Народ, не страдайте їрундою, знайдіть собі нормальну роботу! – перебила тоді вона їх. – Ви ж трішки вмикайте мозок! Обійдіть навколо будинку – тут же не залишилось жодної квартири, де ще б були вікна дерев’яні! Що ви тут ходите? Ну реально – шкода вас…

    Отак їх випровадила тоді і чомусь на всі 100% була впевнена, що більше такого дурного вони робити не будуть.  А вони бач на що замахнулись – на Арт Ап! Ото дивні люди. Тут же з самого початку вікна – пластикові. А вони ще стажера з собою привели…

- А давайте перевіримо, - доказували вони Крукову, який явно уже втрачав емоційну рівновагу. – Буває, що навіть пластикові вікна потребують заміни, бо пропускають холод, заклинюють...

   «Ти бач, які наполегливі», - майнуло на думці Яни.

    І в той же момент нова ідея виплила, наче рятівний круг у морі.

- Слухайте, - озвалась Яна. – Ану йдіть но сюди. Всі троє. Є у мене для вас ділова пропозиція.

    Правду кажучи, надію Яна мала лише на стажера, бо в двох інших працівниках вбачала такий високий рівень зазомбованості на тих вікнах, що годі було й сподіватись, що вони погодяться за три дні одягнути костюми ляльок велетнів. Та саме вони уже на завтра готові були підмінити тих двох промоутерів, що випали із пазла сьогодні,  і всі троє були готові працювати в костюмах ляльок велетнів  через три дні.

   Яна аж відчула крила за спиною. Дозволила собі раніше втекти із роботи. Забрала із дитячого садочку Асю, видзвонила Пашку і поїхали своєю маленькою бандою на шопінг.

     То було крутезно. Яна знала, що шопінг з Пашкою – це ніяких «ні». Сподобалось? Підходить? Купляємо! Тримала в голові слова Жанни: «Любити успішного багато чоловіка – не гріх». І ще знала, що Пашка не любить, коли вони у чомусь собі відмовляють у його присутності. Він пишався тим, що може забезпечити свою сім’ю і просив не забирати у нього можливість знову і знову вдихати таке відчуття.

    А потім поїхали в кафе. Все було так ванільно й чудово, що в якусь мить, Яна усвідомила одну просту, не хитру річ – усе це пречудове підгрунтя. Він точно їй зробить сьогодні пропозицію одружитись! Атмосфера на те надихала. Але ж чи готова  до того наразі вона? Господи, а як же Андрій Петрович? А дивна історія з квартирою на Некрасова? А те, що вона досі хоче побачити сусіда, відчути його дотик і вловлювати його безсоромні натяки. Не можна одружуватись, маючи за спиною такий багаж суперечностей. Намагалась уникати амурних тем одразу, як вони лиш вигулькували у їх розмові.  А коли по дорозі додому він, зупинившись на світлофорі, торкнувся своєю долонею її руки, Яні аж подих перехопило. Їх погляди зустрілись.

    Зараз? Він зробить їй пропозицію зараз? У машині?

     Ні. Загорівся зелений колір і машина рушила з місця. Яна видихнула. Але чітко усвідомила, що так далі тривати не може. Пропозицію він може зробити в Єгипті. Там буде ще більш романтично підігріта атмосфера. Там вона відповість згодою без будь яких лишніх роздумувань. Вони будуть ночами пити шампанське на пляжі і купатись у морі голяка під зоряним небом. Та чи не защемить душа, коли, повернувшись в Україну, на тому самому балконі Яна побачить його?

    У тому сумнівалась. Цілий вечір, крадькома, гортала переписку із Андрієм Петровичем. Він був в онлайні, і її душенька від того нила. Шукала собі причини, щоб написати першою, але щоб вона не написала, усе те буде так нікчемно.

«Ні, Яночка, будь розумною дівчинкою!», - подумки зупинила сама себе.

    Рішуче вийшла із вайберу, вложила спати Асю і пішла у спальню. Паша вже був у ліжку, але залипав у мобільному. М’яко забрала з його рук гаджет. Він має бачити, як ковзне з її плечей халатик, як розсіяно торкатиметься світло від бра її випрацьованого численними тренуваннями тіла, як граційно і наполегливо вона звабить його на шалену ніч…