Сльози на землю не падають

44

    Після тренування пішла до Ольги Григорівни. Навіть сумку додому не занесла. Просто терміново захотілось чаю із гілочок. А ще – поговорити. Ні про що. Просто щоб хтось слухав.

- Лариса сказала, що його звільнили з Мікс Пауер, - проговорила Яна не дивлячись у очі Ольги Григорівни. – Я почуваюсь паскудою.

    У очах її плило. Вона ніби й хотіла виговоритись, але сил не було. Лише глибока туга.

- Сумніваюсь, що його звільнили лише через вашу сутичку, - відказала на те Ольга Григорівна хриплим голосом. – За таке не звільняють хороших працівників.

- Мені здається, що останнім часом я про нього думаю постійно, - важко видихнувши, чесно призналась Яна. – Він сказав, що кохання не купити і він же правий, розумієте? З Пашкою мені зручно, комфортно. З ним я впевнена у завтрашньому дні. Це правда. Але чи є пристрасть? Я не знаю. Ми хіба бачимось? Мені здається я два роки не з ним, а, швидше -  в постійному очікуванні на нього.

- Ти думаєш, що ти закохалась у Андрія Петровича? – Ольга Григорівна аж примружилась при  тих словах. Ніби хотіла заглянути в душу і розгадати ту надскладну загадку, що так мучила Яну.

- Я не знаю, - махнула головою. – Я лиш знаю, що наразі треба думати не лише за себе, а й за Асю.

    А ще знала, що не хоче у тому розбиратись. Відмахнути з голови хотілося все – спогади, здогадки, відчуття, сумління… Хочеться взагалі стерти з життєвої картини отого сусіда і хай все буде, як раніше. Просто б ходити собі на свою роботу, де вона чітко знає що їй робити, з ким дружити, кого стирати на попіл, а з ким бути хитрою і обережною. Бо ж то була ідеальна схема. Ввечері з Пашечкою цьомкнулись, посміялись, і в ліжечко. Десь колись – якийсь сімейний похід на боулінг чи спільні покаташки на роліках, літом – моречко. Ну чим не ідеально? Ну навіщо з’явився Андрій Петрович?

    Говорила усе те Ользі Григорівній, мало не переходячи на жалісні нотки, а колишня вчителька довго мовчала, десь колись посміхалась, і дуже рідко щось коментувала.

- Бог випробовує тих, кого любить, - в якусь мить, все так же тихо зронила вона. – Маєш розібратись – той Петрович - це змій спокусник чи справді твоє кохання.

- А якщо раптом кохання? – відчайдушно перебила її Яна. – Як тоді бути? Як це сприйме Ася? Як я дивитимусь у очі Пашці? Що мені мама скаже, коли дізнається, що мій обранець старший за мене більш, як на десять років?

- Спочатку розберись із питанням номер один, - сумно усміхнулась Ольга Григорівна. – Змій-спокусник чи кохання?

    Все те щось у Яні ламало. Десятки разів на день відкривала їх із Андрієм Петровичем переписку. Бачила, коли він з’являвся онлайн і чекала. Сердечко завмирало, перехоплювався подих, але тривалі хвилини очікувань результату не давали. Він не писав, не телефонував, не з’являвся у полі її зору.

    Ночами працювала над своїм проектом на гранд від міста. Просто боялась пропустити його меседж, якщо він надумає написати вночі. Але звістки від Андрія Петровича не було.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше