38

- Яна, а шо за дєд у Фіткросінг стоїть на цукерках? – почулося збоку, від чого Яна аж підскочила.

- О, Господи, налякав мене, - проговорила вона, лише зараз помітивши Олега у кутку кабінету. – Чого ти там, як бідний родич у куточку?

- Біля каміна гріюсь. Опалення вже вимкнули чи чого так холодно? – він надпив каву зі своєї чашечки і відклав газетку  в сторону.

   Отже, хотів поговорити.

- Не холодно зовсім, - стенула плечима Яна й не дивлячись на нього. – Просто ти, значить, зовсім не гарячий мен. Слухай, а де Артемчик? Як цей його принтер вмикається? Треба терміново копію договору клієнтам зробити.

- Ну, я б спробував спочатку у розетку всунути, - припіднявся власник Арт Апу і теж підійшов до принтера. – То шо за дєд на цукерках? Тебе потягнуло на старших?

- Не дєд, а Аркадій Вікторович, - спокійно проговорила Яна, вмикаючи принтер. – Дуже інтелегентний чоловік! Має театральні здібності. Спробуємо чи такі люди збільшать наші цифри.

- Шо ти знову трусиш? - звів брови Олег. – Де ти його нарила?

- Хочеш чесно? У відділку поліції! – стенула плечима Яна. – Він один із підозрюваних по моїй справі.

Яна уже дістала копії договору з принтера і врешті кинула погляд на Олега.

- Ну що знову не так, Олєжик? – нервово випалила, бо Олег виглядав геть спантеличеним. – Ти просив Соловйова звільнити? Я це зробила. Наступна по списку Вікотова. Я вже в одному монастирі зачотну монашку пригледіла! А замість…

- Яна, тобі не здається, що ти вже трохи перегинаєш палку?

- Ні, - впевнено махнула головою Яна, хоча ноги уже потроху підкошувались. – Палку перегнув ти. А я вже намагаюсь у цьому абсурді борсатись!

- Куди ти йдеш? – упіймав її за руку майже в дверях.

- Договір, - підняла вгору папірці Яна. – Клієнтам віддам і повернусь, якщо того бажає Ваша величність.

Вилетіла на коридор і лише зараз усвідомила, що у неї дрібно тремтять руки. У світі чоловіків так складно. Для кожного треба грати іншу роль. І цю роль треба грати настільки якісно, щоб ніхто не вметів фальшивих ноток.

   Яна прекрасно розуміла, що Аркадій Вікторович – це не просто дуже нестандартний вибір промоутера – це абсурд і божевілля найвищого гатунку, але у неї не було вибору, то ж приходилось переконувати увесь світ, що вона вбачає у тому певну ідею і перспективу.

- Поїхали десь на каву, - проговорив Олег, коли Яна повернулася у кабінет Артемчика. – Треба дещо переговорити, а тут холодно, як у псярні.

- Ти б температуру поміряв, - нахмурила чоло Яна і всілася на стільчик. – Мені то як солов’ю, а твоя дружина може не зрозуміти того факту, що ми з тобою кудись поїхали разом.

- А чого тобі як солов’ю? Посварилася зі своїм?

- Ні, мій мені довіряє.

- То чого ти вся синя? – махнув головою Артем. – Знову хтось на вулиці перестрів?

- Ну що значить синя? – психанула Яна і швидко підійшла до дзеркала. – Йолки ж маталки! Я за цю тоналку тисячу гривень відвалила! І що воно замаскувало?

- Яна, ти думала стосовно моєї пропозиції? – нарешті випалив Олег, очевидно зрозумівши, що Яна заговорює йому зуби і  нікуди їхати не хоче і не збирається.

- Мені це не треба! – стенула плечима Яна і знову сіла на стільчик. – Для чого мені це? Я ніколи не полювала на владу. Мені треба, щоб робота була цікава.

    А сама пальці за спиною перехрестила. Авжеж, що влада їй треба. Не для статусу – просто щоб вгамувати своє педантичне уявлення про те, як все має працювати. Для того, щоб зачистити звідси лишніх! Для того, щоб в кінці кінців зросла зарплата.

- Дивись, Кортинського я в будь-якому випадку звільню, - Несподівано проговорив він. – Крім тебе з існуючих кадрів керівником я не бачу більше нікого. Є парочка варіантів свіжих людей, але якби погодилась ти – то процес зміни керівника пройшов би значно швидше і простіше, бо ти тут варишся і все знаєш.

- Чому ти звільняєш Кортинського?

- Яка тобі різниця, він…

- Олег, - різко перебила вона його і дочекалася, щоб їх погляди зустрілись. – Ти звільняєш керівника і не розказуєш наступному про його помилки. Впевнений, що я помилки Артемчика не повторю?

- Впевнений, - розсміявся Олег. – Я ж тобі казав, Артемчик для цієї посади занадто ніжний і не рішучий. А ти можеш голову відкусити, навіть мені.

   Примовкла. Тут він правий. Принаймні, вона доклала максимум зусиль для того, щоб усім їм так здавалось.  Тільки ж є одна проблемка. Їй треба зараз час для того, щоб добре підготуватися до презентації свого проекту на конкурсі грандів від міста. Якщо їй сьогодні добавиться ще плюс хоч один обов’язок, то спати вона вже не матиме коли взагалі. І хочеться кар’єрного росту і колеться. Бо якщо в конкурсі вона переможе, то Арт Ап їй уже не буде потрібен. Тоді вона уже займатиметься виключно своїм дітищем.

    Розказати йому усе? Яна знала – не розкаже. Бо такий характер і така її сутність. Якщо в конкурсі вона не досягне ніяких результатів, то згорятиме не тільки від досади, а й від сорому і відчуття власної недовершеності. Не хотіла, щоб хтось знав, що вона може десь програти. Рівень її комплексу відмінниці наскільки маніакально високий, що вона просто не могла допустити, щоб хтось бачив її своєрідне падіння. Про те, що вона приймає участь у конкурсі усі дізнаються тільки у тому випадку, якщо вона виграє.

- Скільки у мене є часу подумати? – запитала, прямо дивлячись у його очі.

- Яна, я тобі уже давав час! Що тут ще думати? Я ж не в прірву тебе кидаю!

- Я зможу дати відповідь вкінці червня, - проговорила вона і ледве дихала.

    Розуміла – якщо йому вже припекло звільнити Артемчика, то вона просить занадто багато часу. Але, з другої сторони, її мрійлива ідея про центр сімейного розвитку ще ніколи не була так близько і  з такими шансами на реалізацію.

- Та ні, так не буде, - махнув невдоволено головою Олег. – Мені треба відповідь сьогодні-завтра.

- Тоді моя відповідь «ні». – Твердо проговорила Яна.