35

    Прокидатись приходилось раніше, ніж зазвичай. Вона має бути хоч десь – молодець. Їй це треба. Відчуття самореалізації, відчуття власної значимості і унікальності… Де вона може бути молодець? На особистому – повний безпорядок. Почуття замішались у дивакувату кашу, що труїла її життя з кожним днем все більше і більше.

    В Арт Апі, Олег усе підганяв позвільняти усіх тих співробітників, яких він особисто нещодавно виділив на зборах. Це не сприймала логіка Яни, але Олег все таки шеф. Трішки приходилось дослухатись. Артем через одну  критикував усі її ідеї. Дружба з колегами не складалась. Від слова «зовсім».

    Тренування? Їх нема. Уже два пропустила. У Лариси якісь справи, або ж особистісний блок, по відношенню до неї. Андрія Петровича уже не можна пускати до себе й на метр. Надто ризиковано.

    Де вона може бути молодець? А якщо хоч на конкурсі? Вона має виграти той гранд. Вона так вирішила!

    Прокидатись приходилось раніше, ніж зазвичай, щоб попрацювати над презентацією свого проекту. Це висмоктувало сили і робило її розсіяною. Але Яна ішла до своєї мети. Під час обідніх перерв, вобід, вдосвіта, ночами. Йшла маленькими шажками, але ступала впевнено. Горіла своєю ідеєю, плекала свою мрію, своє дітище. Вірила – все вийде. Знала – вона зможе.

    А картина… Її під ліжко запхнув клоун.

    Яна дивилась на абсолютно незнайомого чоловіка у кабінеті Жанни і ніяк не могла вгамувати свою логіку. Нічого не розуміла – навіщо, як, для чого, за що? Сила силенна запитань, а навпроти один низенький, сухенький чоловічок, з куценькою борідкою, яка добавляла йому років, який ну зовсім не був схожий на злочинця. Дивився на неї маленькими чорними очицями з-під чола і мовчав, міцно стуливши губи.

- Щось мені поясніть, - проговорила змучено чи то отому клоуну, чи Жанні. У висках гупав відчай, бо Яна вбачала в отому всьому цілковиту помилку і підставу.

    Чоловік все так же вперто мовчав, опустивши очі, то ж заговорила Жанна.

- Це Аркадій Вікторович, - вказала на чоловіка поліціянтка розкритою долонею, не втрачаючи із Яною зорового контакту. – Колишній колега твоєї бабусі.

    У цю мить по тілу побігли мурахи. Бо бабусі нема! Давно нема! Залишила у спадок своїй єдиній онуці квартиру і померла. А Яна й квартири тієї не схотіла! Продала. Бо там більше ніколи не буде ТИХ САМИХ вареників із сиром, безкінечних вечорів за грою у морський бій і тієї безкінечно щирої посмішки. Не схотіла ридати через спогади і ностальгію. Продала… Стоп! Слухати!

    Аркадій Вікторович все життя пропрацював костюмером у тому ж театрі, де актрисою прославилась бабуся Яни. Дружили сім’ями. Бабуся не раз нахвалювалась, що у неї є оригінал картини Пікассо. І, правду кажучи, у Аркадія Вікторовича й думки такої не було, щоб поцупити ту картину. Щиро радів за колегу, бо бабуся Яни була справжнім естетом. Уже якщо вона говорила, що костюм гарний, то це точно була правда, бо тій жінці ніколи не було проблемою відверто виражати своє «фе», коли їй хоч щось не подобалось. То ж він завжди дослухався до її думки. Аркадій Вікторович поважав цю жінку. Захоплювався її посмішкою у ті моменти, коли вона розповідала про ту картину. Захоплювався тим, як людина може радіти не тому скільки річ коштує, а наскільки вона талановита і вишукана. А от коли її не стало і в інстаграмі її внучки він помітив оту саму картину, про яку чув скільки років, тоді й майнула думка про те, що картина потрапила не у ті руки. Навряд чи оте дівчисько розуміється на мистетстві настільки, щоб усвідомлювати ЩО так просто висить у її коридорі. Тому й спробував викрасти. Замок зламав. Та лиш картина виявилась фальшивою, ще й коли він це усвідомив (а усвідомив він це буквально одразу), то у квартиру приїхали батьки Яни. Добру годину прийшлось ховатись під ліжком разом із тією самою картиною, поки неочукувані гості чаювали на кухні. Ледь не заснув! Так і покинув оту картину під тим ліжком.

    А потім засумнівався. Може треба було забрати з собою? Показати експертам? Не могла прима театру скільки років обманювати його чи й помилятись! Та от тільки родичі  Яни замінили двері. Потрапити в квартиру стало значно складніше.

    До того всього, на інстаграм сторінці Яни останнім часом значно зменшилась кількістів постів, то ж і відслідкувати де вона, і що робить стало відчутно складніше. Не те що колись…

     «Хай ту еврі баді, а ми зависаємо в Ізенбурзі…» - ага, Яна не в квартирі, вона в клубі. Щонаймовірніше – до ранку.

    «Піпли, ловіть круті фотки. Ми з Пашкою знову у Італії…» - ясно, ясно, мужика, який із нею тусується звати Павло. І вони наразі за кордоном.

    «Хіба я не мажорна бейба з цією зачіскою? Чи ж не ключова ланочка всього Арт-Апу.» - От і ще одна інформація. Місце роботи – Арт Ап.

    Її сторінка – це тренажер для злодіїв-чайників. Лиш встигай вметіти  де є коштовні речі у квартирі цієї баришні і підловлюй коли вона не вдома. Власне, так Аркадій Вікторович і дізнався де наразі ота сама славнозвісна картина. Просто і банально – із фото на якому Яна кривлялась у стилі «губки бантиком».

     А  Яна слухала оте все і в її вухах гуділо. От як воно все бумерангом…

    Вона ж пам’ятатала ту мить, коли ще зовсім малою побачила цю картину у квартирі бабусі.

- О, Господи, - сказала тоді Яна. – Це що малював якийсь наркоман?

- Це малювала я! – витріщивши з досадою очі, випалила бабуля. – Я своїм на роботі скажу, що це робота Пікассо. Здохнуть від заздрощів. Оригінал, скажу! Скажу, що на аукціоні викупила, бо є в цій картині ідея і унікальність. Років з десять підігріватиму їх всіх, а потім комусь продам. Анатоліївна могла б віддати круглу суму, чи Аркашка…

- Як Вас, вибачте, звати? – підвела погляд Яна на свого клоуна.

- Аркадій Вікторович, - промимрив той самими губами.

«Аркашка, значить», - майнула думка, але Яна не проговорила того вголос.

    Як же вона захоплювалась у той день своєю бабулею. Хотіла стати такою ж. Щоб одного дня так само понапридумувати якихось ліпаків, понавішувати усім на вуха лапшу і витягти із того всього зиск. А зиск не витягнула із того всього, навіть бабуля.