33

    Увечері повідомила матері, що внученька гостюватиме у своєї бабусі ще  максимум тиждень. Далі Яна її забере, щоб підкупити новий одяг для поїздки у Єгипет. Мама говорила спокійно і виважено, але після розмови, Яна налила собі віскі.

    У розмовах із матір’ю вона не вміла знаходити баланс. Ніколи. Лише крайнощі: абсолютна згода, або ж бунтівниче слово. Яна розуміла, що вона зачерпнула маминого характеру цілими пригорщами і добряче понавживлювала у власну сутність, але мама всерівно залишалась ніби на щабель вище. Сильніша. Авторитетніша. Різкіша.

    Як би то не було, у цю мить була порушена моральна зона комфорту. Уже несло по хиткій дорозі. Яна рідко коли тицяла Пашу носом у те, в чому сама ж накосячила, але наразі хотілось одним махом навести порядок геть у всіх вже думках і здогадках.

- Ти нічого мені не хочеш сказати, розказати? – проговорила, не відриваючи погляду від його чорних зіниць.

- Та ні, я люблю коли ти п’яна. Пий, моя зозулько, пий…

- Паша, про відео з інтерв’ю про сакури! Я знаю, що ти його бачив.

- Мене б теж баобаби влаштували! – розкинув руки в сторони він. – Цілком!

-  Паша! – Щось в її голосі аж кипіло, то ж Яна знову зробила ковток віскі. - Хоч для пристойності зроби вигляд, що ревнуєш, і тобі не все одно, що там на тому відео я з Петровичем.

- Мадам, - хмикнув Паша і підсів ближче до Яни. – Сключаємо звук трішечки тихіше і говоримо спокійно. Окей? То чого той рахіт був біля тебе?

- Запропонував підвезти мене додому.

- Як благородно, - зітхнув Паша. – Ще що? Просто їхали мовчки чи ліз своєю старою мордою цілуватись?

- Господи, ніхто не ліз цілуватись, - Яна заметушилась, усвідомлюючи, що хоче цю розмову негайно завершувати. Все таки вона не готова до неї. Не зараз. Стоп!  Паніка розпорошувалась по кожній судинці. Хоч би голос не видав її. – Просто хочу, щоб ти знав, що те тренування провів він. Лорка захворіла і попросила його…

- Я його колись поламаю, - просто відказав на те Паша, цідячи кожне слово крізь зуби. – Ти можеш змінити тренажерний зал? Просто, щоб у нашому чудовому місті не стало на одного інваліда більше.

- О, - розсміялася Яна. – От тепер я бачу свого Пашечку таким, яким хочу його бачити! У Єгипет ми їдемо, щоб збільшити відстань між мною і Андрієм Петровичем?

- Ні, ми їдемо вигрівати кістки, їсти пересолений і переперчений рис і вкінці кінців побачити ті нахвалені піраміди.

- Ага, - Яна хитренько усміхнулась. – І збільшити відстань між мною і Андрієм Петровичем?

- Ні! Швидше -  зменшити відстань між нами!