28

    Сама загружала себе роботою. Одне, друге… Таблиці, графіки, проекти…

- Ти мені сьогодні подобаєшся, - сказав за обідом Артем.

    Та він не знав, що в її думках – армагедон.

    У її голові той дорослий чоловік, якого досі взагалі не помічала, просто плавив і розчиняв геть усе. Дідько, вона ж два роки ходила в цей тренажерний зал і ніколи не звернула увагу на того тренера. Як так? Лариса загружала її по повній програмі, але ж часом і піднімались очі вгору. Не вловивсь він поглядом, не запам’ятавсь. А наразі каламутить її душу. Справжнє торнадо здіймає. Стихійне лихо…

    То може й не впиратись? Зняти статус «забороненого плоду» і надихатись? Тіло замліло од тієї думки. Відганяла з голови фантазії про поцілунки та гарячі пристрасті в його обіймах. Вона дозволить собі лише дотик – геть безневинний, оправданий важливою причиною.

    А якщо він захоче більше? Якщо спонукатиме? Якщо його пальчики скинуть з її оголених сідничок рушничок убік?

    Сама собі всміхнулась. То ж не острах… То фантазія і надія.

    Хай буде, як буде. Дістала мобільного і знайшла його у вайбері.

- О сьомій вечора на масаж прийти можна? – написала, відправила  і швидкими рухами почала дописувати. – Чи пізніше? Раніше не зможу.

    Щоки запалахкотіли. Уже шкодувала про написане, але він уже побачив.

- О сьомій чекатиму, – прийшло у відповідь.

    Гупало серце. Не зрада! Це – не зрада! Їй для здоров’я той масаж треба. Треба щось випити. Чи пити перед масажем не треба? Треба в душ. У неї нова шампунь дуже крутезно пахне. Вхопила сумку і побігла до виходу.

- Щось ти рано тікаєш, - кинув навздогін Круков.

    Але Яна лише рвучко тицьнула йому перед носом середнього пальця і мовчки вибігла з приміщення.

    Точка відліку. Тепер Яна позиціонувала свої дії, як неправильні. Але сила волі уже не спрацьовувала. Її манив його хриплий голос, майже віддані, хоча й з нотами зречення, очі, специфічна хода і, навіть, запах. Дешевий парфум став прототипом його особистості. Став чинником залежності.

    Він її псує? Чи очищає від надуманого пафосу і масок? Все те шалене бажання не може бути просто тягою до чогось нового, екзотичного. Це щось дуже серйозне.

    Дідько, це не зрада…

    Час не тягнувся і не поспішав. Час просто провалився. Замішався з думками, докорами, сумнівами і передчуттям. Підмалювала очі. У грудях шкреблася тривога. Дещо тремтіли руки. Очі навіжено заглядали на циферблат годинника чи не щосекунди.

    Пора!

    Паш, це не зрада, але ти вибач…

    А де масажний кабінет у Мікс Пауер? Не знала. Написала сусіду, мол де Вас шукати, але він не бачив. Уже думала зателефонувати, як просто перед носом показалася постать Лариси.

- Мамуля, ти що в датах загубилась? - розсміялась її фітнес тренер. – Сьогодні ж нема тренування!

- Сьогодні у неї масаж, - взагалі невідомо звідки з’явивсь Петрович і заходився підштовхувати Яну до дверей справа.

    Та кількох секунд вистачило, щоб Яна помітила вогонь у очах подруги. «Це ж ревнивість! – майнула гаряча думка. - Оце номер!»

    Зрештою, Лариса старша за Яну. Більше йому підходить. Інтереси у них спільні. Часто пересікаються. І вона без пари… І без тараканів… Дідько! Лавина думок псувала мить.

- Ви з нею спите! – випалила, коли вони зайшли у кабінет. – Обов’язково було організовувати наші масажі там, де буде вона?

    Він хмикнув. Похрустів пальцями і врешті піймав її обома руками за плечі.

- А от і ревнивість, – проговорив, криво усміхнувшись. – Радий, радий… Подивись на мене! Ну ж бо, манюня моя акула бізнесу, не ховай уже ті очі. Переходимо на новий левел наших відносин?

    Але Яна не дала йому торкнутися її вуст.

- Зовсім уже? – буркнула, не піднімаючи очі. – ВОНА ревнує! Не я, Господи… ВОНА! Що між вами? Що було, що є?

- Ніколи нічого не було, - стенув він плечима і сів на стола.

    Його посмішка свідчила про те, що наразі він спостерігає за нею, як за комедією. Його смішить? Але що? Жінка ніколи не помиляється в таких речах. Лариса не байдужа до Петровича! І ревнує!

- Просто розкажіть! – проговорила якомога спокійніше. – Мені з нею ще тренуватись. Я маю знати ситуацію.

- Раптом що, з тобою можу тренуватись я.

- Не можете!  У вас гальма геть не в робочому стані, - звела брови Яна. – Слухайте, давайте врешті вирішимо відносини раз і назавжди. Тут і зараз. Без штампованих слів і недоговорок. Зможете? Бо я буду максимально відверта! То ж тримайте себе у руках.

- Боооже, як стає цікаво…

- І без драм, Андрій Петрович! – вона глянула на нього з-під чола. – Чи хвилюєте Ви мене, як чоловік? Швидше так, чим ні. Але чи готова я покинути Пашу заради Вас – то уже дуже навряд. Раптова, тимчасова пристрасть всім властива. Десь, може і я спокусилась. Але Пашу я кохаю. Він – моє повітря.

- Ми ж домовлялись без штампованих слів, - заперечив він і вказав жестом на кушетку. – Давай уже приступимо до масажу.

- Ви не хочете чути моїх слів? – запитала тихо.

- Та хочу, - хмикнув сусід. – Але ж ти не лиш кнутом… Пряника теж давай. Скажи мені чесно (ти ж обіцяла бути відвертою), у ту ніч, коли ти ночувала у моїй квартирі, ти ж хотіла, щоб був інтим? Правда? І на поцілунок коло дверей ти відповіла, чи не так?

- А Ви готові до таких зізнань? – майже пошепки запитала вона, заглядаючи у його очі. – Я ж не дамся у ці відносини. Якщо я скажу, що у ту ніч хотіла продовження – Ви не будете тим грузитись? Зможете сказати «ну, окей. Хоч так»? Чи ця історія набиратиме ще більших обертів?

- Ох, як ти у нас глобально мислиш, - він заховав пасмо її волосся за вушко. – Хотіла тоді продовження, Ян?

- Може і хотіла. Лиш це…

- А без «може»? – перебив він її.

    Обійняв, притулив до себе. Калатало сердечко цієї дівчини - він відчував це надто добре, щоб просто змінити тему.