25

    Телефонний дзвінок із відділку поліції став справжньою несподіванкою. Яна вже й сподіватись перестала, що там її справою хоч хтось займається. Просять завтра під’їхати у відділок. Чудово і прекрасно, тільки ж на завтра інші плани…

- А можна сьогодні? – перебила вона чоловічий голос, що звучав з мобільного глухим басом. – Завтра у мене весь день розписаний посекундно.

- От ти брехло, - майже миттєво почувсь за спиною голос Артема, на якого Яна глянула з-під чола щонайсердитіше, і замахала руками, щоб мовчав.

    Врешті домовились, що у відділок вона приїде просто зараз. Завтра бо має бути повний релакс – виспатись і позайматися творчістю.

- Якщо виясниться, що побив мене ти, - Яна вказала на Артема пальцем, коли договорила по телефону. – Зітру тебе на попіл.

- Іди вже, рембо! – щиро розсміявся Артем і почвалав собі до свого кабінету.

   Він – точно ні. Ніхто – точно ні. Але ж хто таке зробив? Той психопат із психіатричної лікарні, який втік саме у той день? Не вірилось. Чим більше Яна задумувалась про все те, тим більше усвідомлювала, що її цікавить не так хто це зробив, як «чому»?  Мотив? Мотив, дідько, МОТИВ? Всіх чоловіків з самого малечку завжди і намертво привчають до золотого правила – жінку бити не можна! Ніколи і ні за яких обставин! Чому ж у цій системі стільки зривів по всьому світу? Чи бив не чоловік… Щось ніколи не розглядала іншого варіанту. То могла бути жінка? Та ні, НІ! Яка жінка може бити з такою силою і з такою витривалістю? І в голові миттєво майнув образ Лариси. І сила, і витривалість – фітнес тренер все таки. Господи, яка дурня! За що вона може бити свого клієнта? Тут точно ніякого мотиву.

    До відділку дісталася за якихось двадцять чи тридцять хвилин. Поліціянти, усвідомивши хто вона така і чому тут, усе тамували усмішку і переглядались.

- Що відбувається? – врешті рявкнула Яна, глянувши на одного з них так, що той аж опустив погляд на підлогу. – Дурачки, чесне слово!

    І тим не менш, вони мовчки провели її до одного з кабінетів, де сиділа досі не відома Яні жінка-поліціянт.

- Залиш нас, - рявкнула ота жінка, і за спиною Яни шумно зачинились двері. – Сідайте.

    Яна починала розуміти, що то за притишений сміх тамувався у коридорі відділку кілька секунд тому. Не інакше, як ця красотуля тепер вестиме її справу, тобто від тепер її справу не вестиме ніхто!

- Мене звати Жанна, - врешті озвалась поліціянтка і дійсно повідомила те, в чому Яна уже й сама здогадалась.

    Вони домовились одразу перейти на «ти», постійно бути на зв’язку  і ще Жанна попросила розказувати їй все, наче найближчій подрузі.

- Перевіримо кожен ракурс твого життя, - додала Жанна і відкинулась на стільчику. – Десь же пригрілося оте чучало, що тебе побило…

    А Яна сиділа, понурившись, і просто думала про те, що навіть, якщо ця мадам вичислить її кривдника, то що ж вона із ним зробить? Впіймає? Зможе затримати? Без команди – навряд. Навіть шкода часу, який Яна витратила на цю Жанну.

- Поїхали десь у неформатне місце, - врешті озвалась поліціянт. – Розкажеш, чим ти дихаєш і хто дихає навколо тебе.

- Ой, ніі, - заперечно махнула головою Яна. – Сьогодні життєво необхідно – наліпити пельменів.

- Я допоможу.

    Яна розсміялась. Жанна її вже дратувала. Страшезно! Звідки вона взялась? Нашвидкоруч пояснила делікатну ситуацію поліціянтці і вже майже вийшла із кабінету, як Жанна озвалась знову.

- У мене такі методи, - проговорила вона. – Я вникаю у суть життя свого клієнта і таким чином вичисляю те, що сама жертва не помічала. Спрацьовує у 99 відсотка випадків. Тому визвали саме мене. Тут признаються, що безсилі. Ти справді збиралась визивати ЗМІ?

- Принаймні, я можу, - стенула плечима Яна. – Але й розумію, що як би ми не лякали козла, та молока з нього всерівно не надоїш.

- Оце точно! – хмикнула Жанна і почала явно збиратись у путь. – Йдемо, наліпимо тобі пельменів і покажеш мені де живе той ваш підозрілий фітнес тренер. Почну – з нього. Хоча і Пашу хотіла б почути у числі перших. Але раз у вас там така ситуація…

    Все те здавалось дивним. Таке безпардонне і нав’язливе втручання у її особисте життя ніколи не подобалось Яні. Ліпити пельмені з якоюсь напівзнайомою Жанною – як мінімум дивно. І морально некомфортно. І взагалі – вона ще встигає це зробити без посторонньої допомоги, але вся суть цієї задумки, за словами поліціянтки  - це чим більше почути про життя Яни.

    Ліпили. Говорили. Трохи навіть сміялись. Трохи навіть випили вина. Паша прийшов раніше – якраз тоді, коли дівчата майже завершили свою роботу. Пояснити йому, що власне відбувається, було ще складніше, ніж пояснити ситуацію зранку. Та Жанна, як професіонал своєї справи, уже встигла із розповідей Яни вловити те, чим можна легко приспати недовіру цього чоловіка. Добре розуміючи, як сильно Паша не любить Андрія Петровича, Жанна поспішила повідомити, що їх сусід у її уяві підозрюваний номер один. Спрацювало – моментально. Паша наполіг, щоб поліціянтка залишилась із ними на вечерю, і запланована Яною романтика покотилася під три чорти. Але Паша пожвавішав. Навіть випив трохи з дівчатами вина, хоча він практично ніколи не п’є. То ж, був сенс сподіватись на те, що буде мир і спокій в цій квартирі, не зважаючи на те, де ночувала Яна минулої ночі.