15

    Зимова хандра у нього підкинулась, чи що з ним сьогодні таке? Олег зазвичай ніколи й не ходив на їхні зібрання. А якщо й ходив, то сидів скраєчечку, попивав каву і газетку читав. Яні завжди здавалось, що власнику Арт Апу просто треба було в такі дні десь вбити годинку-дві. Ніколи й не вникав у суть їхньої праці. Його цікавили лише цифри. Зі статистикою попередніх років порівнював кожен місяць. То докоряв, що прибуток менший, то навпаки – хвалив, за те, що Арт Ап росте.

    Сьогодні ж влаштував розбір польотів. Пройшовсь по всіх напрямках. Всім дісталось. Яні ж дав стосик фото, і коротко добавив: «Оцих звільнити».

- Ти з ума зійшов? – рявкнула, навіть, не глянувши на фото. – У мене до кінця травня усі живі розписані з одним вихідним у два тижні! Я й так молюсь, щоб ні один не засоплявся!

- А я казав, що ти розплодила непотріб, - бурчав Круков зі свого кутка.

- Пішов ти в…

- Ей, ей! – вчасно вмішався Артем, бо за лайку в Арт Апі кілька місяців тому ввели штрафи.

    Олег беземоційно пив свою каву.

- Яна, я даю тобі місяць, – врешті подав голос. - Оці трутні мають бути звільненні. Одне хитається, як доходяга, друге людей боїться, очі ховає. Ота свята в тій юпці допотопній, як доярочка…

    Яна уже нервово гортала фото. Оці двоє, що з політеху – окей, можна звільнити. Вони себе  особливо не показали. Оцю шкода. Вона активна, продажі у неї не погані. Вікотова в списку? Ну, дідько ж! З такої сім’ї вона бідненької. Вона коли приходила по зарплату, Яна потім дня два-три щаслива ходила. Як за рідну сестру раділа. А це…

- Це такий прикол? – рявкнула і різко підвела погляд на Олега. – Ти прекрасно знаєш, що у Соловйова найкращі продажі! Завжди! Він крутий!

- У нього відсутня дисципліна!

- Олег, - Яна аж руки розкинула в сторони. – Прокинься! Він ТОБІ приносить такі гроші, як всі оті вишколені роботи, яких у цьому списку нема, разом узяті! Його люблять люди, ідуть на нього!

- Яна, у тебе місяць. – Все так же беземоційно проговорив Олег і демонстративно змінив тему, взявшись за Інну.

    Півень закомплексований! Спопеляла його поглядом, тільки ж толку то з того? Він же кайфує від відчуття влади. Насолоджується з того, що її мозок зараз горить. Як можна звільнити Соловйова? Зовсім уже?

    Може не говорити сьогодні з ним про реконструкцію? Такий заведений він сьогодні, відчужений.  Хоча, може,  й навпаки – якщо він зараз прагне і жадає різких рішень і відірваних голів, то у неї є більш радикальна ідея, ніж звільняти простих смертних промоутерів.

    Перед засіданням шарпнула за руку Артемчика.

- Ти з Олегом говорив за реконструкцію? - запитала прямо.

- Ні.

- Тоді це зроблю я, після зборів, - стенула плечима Яна. – Можу подати це, як НАШУ ідею, а можу, як виключно свою. Ти як?

- Ян, роби, як хочеш, - відмахнувся він і пішов у конференц зал.

    Отак і просидів нишечком протягом усіх зборів. А Яна не хотіла так . Їй здавалось, що її ідея така геніальна, що її треба рухати вперед, не зважаючи на всі «але».

    Після зборів пішла за своє робоче місце. Усе поглядала на двері конференцу, де досі залишились Артем і Олег. Нехай вирішить доля – якщо звідти Олег піде одразу до виходу, то розмові сьогодні не бути. Якщо ж ще піде у кабінет боса, то туди завітає і вона.

- Спина не кріпатурить? – прийшло повідомлення від Андрія Петровича.

    Яна усміхнулась. Взагалі, трохи відчувалось, що вчора займалась, але вона очікувала більше. Так і відписала.

- Сьогодні можна масаж зробити, - прийшло у відповідь.

- Між іншим, якраз після попереднього масажу болів кожен м’яз, - призналась йому.

- Це добре, - відписав він. – Якщо організм стресує, буде результат.

    Заплющила очі і вперлась у спинку стільчика. Він – як мед. Липкий, приторний. Але ж  корисний. Його хочеться трішки-трішки, але ж хочеться… Взялася за скроні обома руками. Вона йому подобається. Його прив’язаність до її особи вчитується у його погляді, словах, вчинках, у певній турботі. Хоча, швидше за все, ота вся турбота, якою він прикривається, то лише можливість бути ближче. Бути поряд. Він робить кроки  помалу, але дуже впевнено і наполегливо. Робить усе можливе, щоб скорити її душу. Парадокс у тому, що вона з самого початку вже все розуміє, бачить справжній мотив усіх його візитів, і все одно, при всій своїй різкій і відвертій натурі, не відштовхує його остаточно. Все ще вірить, що межа перетнутою не буде. Вона впорається. Загляне, як далеко він може зайти, полоскоче свої відчуття і зійде з цього хибного шляху.

    Відчуття провини перед Пашею якось п’янить, отруює. Бути вірною – то ж не лише фізично, а й словом і думкою. Скільки ще можна собі дозволити? Чи ж, можливо, уже дозволено й так надто багато? Врешті решт, якщо є щось, чого Паші розказувати не треба, то межа перетнута вже.

    Отже, перетнута…

    Двері конференц залу відкрились досить різко і Артем, разом з Олегом, попрямували до його кабінету. Яна піднялась і попрямувала за ними.

- Ми ж домовлялись, що таких проблем не буде! – просто сказав Олег, коли побачив Яну у дверях.

   Так, він правий. Коли її брали на роботу, Олег спитав, чи зможе вона звільнити тих, з ким пропрацює рік, два, неодноразово з’їздить на шашлички, вип’є не одну з ними чарку... Тоді вона взагалі в тому проблеми не бачила. Але, насправді, всі ті, кого ти береш на роботу у свою команду, вчиш, підказуєш, свариш, дорікаєш, з ким відпочиваєш на пікніках чи в нічних клубах, потім просто стають друзями. І звільняти таких справді дуже важко. До сліз важко. Маленький і пекучий нюанс керівної посади.

- Я  заперечую не через те, що мені не вистачає сили духу, - відрізала йому у відповідь. – Я вважаю, що твоє рішення абсурдне.

- Сміливо, - все так же традиційно-беземоційно проговорив Олег.

- Ой, не треба цього БОСА-БОСА вмикати, - Яна скривилась і всілась поряд із ним на диванчику. – Ми працюємо на одну справу, хоч ти і шеф. Але якщо я погано працюватиму, не матимеш грошей ні ти, ні я. То ж тобі теж не вигідно звільняти того, хто дає прекрасні цифри!