Мобільний сповістив про повідомлення від нього тоді, коли Яна майже дійшла до свого під’їзду. У повідомленні було лише фото, де її зразковий Соловйов стоїть за промовтерською стійкою у наушниках і затемнених окулярах. Хм, цей Круков, не знає, з ким грається. Не по зубам вона йому, ой, не по зубам…
Та враз телефон завібрував і на екрані вишкірилась його небрита морда. Яна впіймала поглядом порожню лавочку і попрямувала у тому напрямку. Навіть зима цього року зовсім не набирала обертів, що й казати про весну. Сьогодні сонечко уже дуже відчутно торкалось землі своїм промінням, то ж заходити в будівлю так не хотілось.
- Круков, знайди собі бабу, «не страдай їрундою»! – випалила, як тільки прийняла дзвінок і присіла на лавочку.
- Я тебе знищу! Я тебе зітру, - щось там шипів він у слухавку, ніби Яна була якимсь малолітнім підлітком. – Ти вилетиш з Арт Апу так гучно, що тебе, навіть, прибиральницею ніде не захочуть! Бачила свого приблатньонного Соловейка? Якщо так працює твій найкращий працівник, то як думаєш, як довго триматимуть такого керівника…
- А ти не помітив…
- Ти що думала, що в казочку попала? - проте не дав їй договорити Круков, - Тут – війна! Тут ми всі один одному конкуренти. Навіть, якщо працюємо на одного дядю. Я ще терпів те, що ти скачеш мені в очі на засіданях, але прислати до мене поліцію? Яна, причому взагалі я до твоїх нічних походеньок і приключок?
Ааа, навіть так? Яна тихцем усміхнулась. То це просто вищий пілотаж, раз вони так швидко спрацювали. Наша поліція нас таки береже, що й казати. Здається й двох годин не пройшло, як вона в телефонному режимі розказала правоохоронцям про свої підозри стосовно свого колеги. А вони вже його й потрусили. Навіть, якщо то й не він, то нічого. Йому не помішає.
- Чого ти репінишся? Тупий, чи що? – врешті гаркнула, коли він викричався. – Вони всіх опитують. Навіть, Артема і Олега! Навіть усіх моїх сусідів, включно з пенсіонерами, які лежать присмерті! По друге, якщо ти зібрався мене знищувати, то не забувай, що в кожного автомата є віддача. Я виживу – бо я гарна, молода, грамотна баба. У мене 2 вищі освіти, миттєва хватка і абсолютний нюх на здобич! А ти – тюфяк, який до цих пір вірить, що Ленін встане і буде знову в світі комунізм! Ти не виживеш, сонечко. Якщо за тебе візьмусь я, ти не виживеш! Почуй, і в кінці кінців, усвідом – не загризайся зі мною! І стосовно мого приблатньонного Соловейчика, то роззуй очі ширше. Бачиш порожні полиці у нього за спиною? Знаєш, що вони значать? Вони значать, що ти – гнида, яка ні чорта не тямить в креативі. А до продаж такий далекий, що пора тобі, голубе, на пенсію. Давно-давно!
Відбила дзвінок і нервово кинула мобільний до сумки. Лиш настрій зіпсував, мудак причмелений. Вдихнула глибоко весняне повітря і підставила носа останнім на сьогоднійшній день промінчикам сонця. Це що – Андрій Петрович на балконі? Зустрілися поглядом. Він кивком голови привітався. Вона помахала йому рукою так, як то робила англійська королева. Він її чув? Вона ж ніби не лаялась? Розмову вела коректно і без нецензурних слів? До біса, яка різниця, що він про неї подумає? Відмахнулась подумки від тих роздумувань і забігла у під’їзд.