Цей дзвінок (на секундочку – о шостій ранку в неділю) – це просто знущання. Кому там в житті мало траблів?
Яна нашвидкуруч одягала халат і уже бігла до дверей. Хтось тризвонив за дверима так напасно і нетерпляче, наче геть уже зовсім безсмертний! Та якщо її Пашка зараз прокинеться, то роз’юшить отому непроханому гостю носа на друзки!
Різко шарпнула двері і буквально втратила дар мови. За дверима стояв клоун. З носом, з перукою… О шостій ранку, в неділю!
- А… А Пашу можна? - запитав той, і Яна криво усміхнулась.
То він ще й добровільно по вухам схопить! Пашка вчора лишень з командировки приїхав. Всю ніч гульбенили, то ж навряд чи він буде радий гостям в таку безсовісну рань.
- Ви добре подумали? – перепитала, стенувши плечима і важко зітхнувши, Яна. – Він же…
- Це що тут за Шапіто? – несподівано почувсь з-за спини сонний, аж хриплий, чоловічий голос і Пашка, в своїх козирних червоних труселях, таки вийшов із спальні.
Гнівно зведені брови коханого не віщували нічого хорошого, то ж чи ж не вдвічі менший за Пашку, отой клоун аж скулився. Яні здалось, що навіть, в очах його майнуло якесь розчарування. Але він рішуче ступив у глибину квартири, поклав переносну колонку на полицю для взуття, і почав ритись в своєму телефоні.
- Це що, Гєнка? – у той момент запитав Пашка, позіхаючи. – Гєнка, ти?
Та клоун ввімкнув потрібний йому трек, і квартиру голосно залила музика. Клоун почав танцювати.
Такий сюр, що аж в мозку задзеленчали дзвіночки. Клоун явно танцював стриптиз. А Пашка явно закипав.
- Все, молодець, цього досить! Голова тріщить! Врубав тут свою шарманку! Давай вали звідси! - рявкнув ще він, коли клоун скинув з себе зелений, блискучий піджак.
Тоді ще був шанс піти неушкодженим. Та аніматор обернувся до глядачів спиною і, нахилившись, стягнув із себе різнобарвні шорти. Паша аж запихтів від люті.
- Ти ж не знала, що я приїду раніше з Києва, - буркнув він Яні, уже волочачи клоуна за комір у коридор. – Вирішила розважитись? Сама замовила, чи твої подружані постарались?
Яна й слова не встигла сказати, як Пашка перекинув отого бідолагу через перила і скинув на нижчий поверх. Тіло глухо гупнуло, а хлопчина у яскравій перуці закричав так, що в організмі Яни усе аж похололо. Хоча – якщо кричить, то ще живий.
- Пашка, що ти робиш? – вона уже бігла по сходах до отого клоуна, коли одні з дверей на цій площадці відчинились. Показалась голова Василини Миколаївни.
- Яночка, ангел мій, - проспівала старенька сусідка у своїй звичні манері, плеснувши руками, - що мені викликати? Лікаря чи поліцаїв?
А за нею уже й синок її витупцяв, роззявивши рота. Отой синок - це чоловічок такий під сорок, що досі не одружений і досі живе з мамуньою. Яна знала, що його звати Андрій Петрович, бо одного разу в ліфті застрягли (разом з ним і з його мамуньою), то тоді й познайомились. О, горе, лиш не це…
Вслід за клоуном, Пашка скинув зверху піджак і яскраві шорти, що благородно приземлились Андрію Петровичу на голову. Треба віддати належне тому, як Петрович відреагував. Зняв шорти зі своєї трохи посивілої голови, розклав у повітрі, глянув прицінюючим оком і прищолкнув язиком.
- Стильні, лиш не мій розмір, - стенув плечима і спокійнісінько подав клоуну, який досі корчився від болю на площадці. – Друже, ти як? Це все по сценарію? Чи щось пішло не так?
- Яна, ти ще довго там будеш стирчати? – майже у ту ж мить крикнув Пашка зверху, і всі почули якою швидкою ходою він спускався по сходах. – З самого ранку, скатіна… Артіст, а щоб тебе! Піднімай свою жопу і вали звідси, бо зараз ще раз в плечі дам прискорення.
- Тихо, тихо, - впіймав його Петрович, бо Пашка уже замахувався, щоб зацідити клоуну копняка. – Ви чого тут з самого ранку концерт влаштували? Роги йому наставляла?
Останнє питання уже адресувалось Яні, то ж умить закипіла і вона.
- Це до нього прийшов цей артист, - рвучко вказала долонею на свого коханого.
- Та я ж із днем Народження прийшов привітати! – ледве вклинив словечко в увесь цей балаган сам клоун. – Мені, між іншим, ще не заплатили. Казали – все на місці! Давайте я проспіваю Хепі бьоздей, ви зі мною розрахуєтесь, і ми всі про все забудемо і розійдемось.
Клоун уже й на ноги підвівся, як Пашка зі всієї сили поцілив йому по носі кулаком.
- Я тобі зараз вспіваю! - репетував він на весь коридор. – Я тобі зараз так вспіваю, що до вечора тебе вже будуть відспівувати!
- Паш, Паш, - намагалась зупинити його Яна, ловлячи за руки.
- Давай, друже, тобі пора… - в той момент випроваджував з під’їзду клоуна Андрій Петрович.
- То кого мені викликати? – ледве чулось із уст Василини Миколаївни. – Лікарів чи поліцаїв?