Епілог

АЛЕКС
Хто б міг подумати ще пів року назад, що моя пухлина зникне так же раптово, як і з’явилася. Степанович, сказав, що вперше бачить, щоб отрута не вбивала, а зцілювала. Навіть наукову роботу писати хоче.  

Я звісно сміюся, що піддослідним не буду. Але якщо треба морально й фінансово підтримаю.

Коли нам повідомили, по те, що пухлина зникла, маленька пищала від щастя. А я, радів що отримав шанс бути з ним. І дякував Богу, що навіть попри мої гріхи він дав мені цей квиток у життя. Того дня здавалося, що тільки Кинов цьому не радів. Адже, щастя нам було небом передбачене. І я зціпивши зуби буду за нього боротися, за сім’ю свою. 

А Кинову досить дорого доведеться заплатити за те, що хотів замахнутися на моє. Я зруйнував усе, що він мав. Розібрав по цеглинах. Адже колись він, наче мотлох подарував мені свою доньку, взамін на контрольний пакет акцій будівельної компанії. А після підписання угоди підлаштував її аварію. Маленька про це ніколи не дізнається, але я зробив усе, щоб він шкодував що існує, кожного нового дня. 

Єдине, що залишилося, це виправити свої помилки шестирічної давнини. Саме тоді я зробив усе, щоб Олена Дмитрівна дізналася про численні зради її покидька-чоловіка. Саме я доклав усіх зусиль їх розлученню та познайомив її з хлопцем, котрий навіть не підозрює, що у нього є маленька донька-копія. Котрий дозволив зламати себе обставинам, щоб потім встати й поставити на коліна кривдників. 

– Тьомич, привіт. Справа є. Я чекатиму тебе біля будівлі суду... так на нашому старому місці.  

Вже через годину Березень був на місці. І напевно потрібно було розповісти усе йому раніше, але я був заморочений своїми проблемами й навіть не замислювався над тим, що Соня його донька, поки не побачив її, того осіннього дня. Поки не зрозумів, що кретин, який зруйнував дівчинці дитинство.  

– Верді, ти кукухою поїхав, так я бачу. Не неси нісенітниці.   

– Артем. Ось фото дівчинки, дата народження і все що про неї відомо. Далі вирішувати лиш тобі, але Олена впорається не думай. Просто... – ось тут я отримав по морді. – Заслужив. Згоден. 

– Ти життя моє знову в кляту прірву кинув. Верді, ти кажеш, що у мене є донька від жінки яка вже двічі мене зраджувала. Кажеш... – нервово посміхнувся. 

– Березень я... 

– Все Льох, не треба. – і відчинивши конверт зашипів ніби його розпеченим штирем під ребра пнули. – Якийже я бовдур. Вона весь час була зі мною. 

Він пішов, ось тепер я з впевненістю та вільною душею можу повертатися до своїх. Хоч, щось мені підказує, що скоро мале каченя буде вдома...

ДІАНА
Напевно сьогодні один з найкращих днів у моєму житті. Посміхнувшись сонцю я подивилася у небо. Ми чекатимемо на тебе моя маленька дівчинка. Ти нам дуже потрібна. 

Сьогодні як ніколи я була впевнена, що життя воно дарує випробовування задля перевірки кохання, задля перевірки наших сил.  

Одразу після суду тата посадили. Чи шкода мені було його? Так. Я навіть намагалася знайти у собі сили на розуміння його вчинків. Але не можу. Я намагалася. Але ні. Довго думала чому він так чинив зі мною, з мамою випадала з реальності. Поки Льошка не починав  розбір польотів з допитом.  

Мама. Мама як тільки тата арештували полетіла в Італію без каченя. Якби я тільки знала, через що їй довелося пройти. Здавалося, що її біль доламує ребра і просікає серце жорстко одним ударом. 

Тото, хоча чи можу я його так називати? Бридко. Боляче. Скільки б я не намагалася дізнатися хоч, щось про каченя, мовчить. Нам відомо тільки, що її всиновила якась родина. Що вони дали їй інше ім'я. Але мама не повірила, сказавши що це все нісенітниця. 

Вона поїхала й просила дати їй можливість самій у всьому розібратися. Хоча Алекс пропонував не раз допомогу. Але кожного разу глуха відмова, котра заганяє нас в кут.

Та вона пообіцяла, що дзвонитиме, сказала, що їй свобода потрібна, а не вічний страх, що можуть ось-ось відібрати найдорожче. Сказала, що шукатиме до останнього подиху, навіть якщо ніхто не віритиме.  Я підтримала її, підтримала б у будь-якому випадку, адже як ніхто інший знаю, що вона заслуговує на щастя. 

Через місяць після всього цього кошмару ми все ж таки відкрили свою маленьку парфумерію. Ще одна мрія здійснилася. Чомусь саме поряд з цим чоловіком я відчуваю, що живу, що маю на це право.  
– Привіт. Хлопці в себе? – зайшовши до офісу запитала у секретаря Льоші.  

– Так, але Матвій щойно заснув, тому бос голови відрубує за будь-який шум.  

Посміхнулася, як тільки тато з’явився у нашому житті Матвій забув про капризи. Звісно не без сліз, але ми і їмо за графіком і спати не відмовляємося. Навіть розмовляти потроху починаємо.  

– Льош? Ти де? – зайшовши до кабінету прошепотіла я.  

– Чш. Чого ти шумиш? Ми он тільки заснули. Спочатку розкидали всі мої документи, потім розмалювали їх, тільки тоді лягли спати. Але я б все життя ось так ось з ним няньчився лиш би чи були поряд.