Глава 27

АЛЕКС

Як же я сумував за її збентеженим поглядом. За тремтячими рухами, що заводять з пів оберту. Маленька, все скоро стане на свої місця. І я знову буду твоїм. Хай не на довго, але немає ніде краще ніж з тобою. 

– Моя ідея полягає в. Не так розпочну. Парфум з нотками кориці, гвоздики, червоного сухого та солодкого меду я пропоную назвати I mad about you, тобото — May. Що складає абревіатуру з цього вислову. – щось говорить, а я погляду не звожу з принцеси. Не можу. Засмученя, погляд опускає. Про що ти думаєш, маленька? Ідея не подобається? Чи той хто її озвучує?  

– Він поєднує в собі захопленість, жагу, пристрасть та слабкість. Мов смак глінтвейну, що розслабляє, забираючи в свою оману. Й вже перебуваючи в сітях ейфорії розумієш, ось-ось і втратиш контроль. Розкажу цікавий факт, але моя перша фраза, яку я сказала своєму чоловікові після весілля була саме I mad about you. Вона присвячується моєму чоло...

  
– Чому ви зупинилися? У Вас досить не погано виходить читати, продовжуйте, чи можливо ви хочте, щоб продовжив автор ідеї? – лють, перехоплює думки. Дивлюсь на Ді, а у дівчини в очах блиск. Посміхаюся у відповідь. Так сила тепер підвладна й тобі моя дівчинко. 

У голові різко б'є шумом, коктейль болю такий, що навіть мені з анальгетиками його не подолати. 

– Ну... ем... це моя ідея  

– Так? Як мені відомо заміжньою ви поки не були. Тому, не змушуйте мене дратуватися ще більше. – кажу до Олени Степанівни. Такого не буде. Зі мною грати заборонено всім, окрім, дівчини, що сидить навпроти – Продовжуємо. – а це вже до решти.  

Видихаю, потираючи перенісся. І знов зустрічаюся з поглялом Діни. Посміхаюся, вдаючи що все добре. Не треба їй це поки.

– Знаєте. Ви, щойно мені нагадали чому ж, я дала назву парфюму саме Strong. Імбир, що змішує запах з нотками впевненості. Щось на кашлат коньяку, що додає безапеляційності словам опонента. Та ріжучий ніс запах шкіри, що лише на руку грає з вище перерахованими и компонентами.  – дразнить.

Але будемо відверті, єдина, хто не відводить погляду. Хто не боїться, що слова пролинуть не ті, не так.  

– І чому ж? – раз вирішили грати, то догравай, принцесо.  

– Сила полягає в витонченості. Витонченості душі, котру ховають міражі маски. За ними сховати її можливо. Але не побачити – Ні! – на, що я лиш посміхнувся.  

– Мені здається можна назвати один з парфумів «Нотки бризу». – перебиває нашу прилюдію один з робітників. 

– Який саме? – ось це питання лунає від Діани Григорівни.  

– Той, що бірюзового кольору. – відповідає менш впевнено хлопець. Хто їх сюди понабирав?  

– Ні, той, що має легкі нотки моря або ж океану змішуючи разом слабкість та силу дощового дню. Я пропоную назвати «Cry». – відточую безапеляційно я. Принцеса посміхнулася. В її карих, до болю рідних очах здивування.  

– Небо не мовчить, лиш плаче. – здогадується про що я?  

– Осінній холодний день, пуста кімната. Сірі стіни, панорамні вікна. Та пустота, що забирає з собою.  

– Сльози коштують дорого. – викрикує вона.  

Так, маленька. Сльози — коштують дорого. Особливо твої. Котрі ріжуть душу, немов лезо. У своєму житті, мені шкода було лиш одну людину, що плаче. Я дійсно не знав, що робити та готовий був убити, кожного, хто причетний до її сліз. Да, от тільки плакала, через мене.  

– Можливо, ще хтось має ідею? 

Після зборів потрібно було підписати контракт на оренду, але маленька ніби під землю провалилася. Так звісно я і з Макаром міг би усе це зробити, але так хочеться побачити її ще раз. Притиснути ближче й забути про все на світі.  

Дзвінок від тата, руйнує землю під ногами, здається провалюся й залишуся у тій бездні мороку назавжди.  

– Льошко, я все розумію ти не хочеш робити їй боляче, розумію, але вона не впорається. Матвія, щойно забрала швидка, будь поруч, адже окрім тебе в неї нікого не має.  

– Сань, охорона на тобі. Перевір усе до дрібниць. Я повинен знати хто до моєї дружини наблизитися посмів.   

– До дружини, аж смішно. Вона від когось дитину нагуляла, а ти шкодуєш її. Викинув би, як непотріб, тай діло з кінцем. – слова ніби макогоном огрівають по голові.  

– Що ти сказала?  

– А що я сказала?  

– Послухай, грати зі мною не вийде. Думаєш звісила ніжки тай усе. Повторила швидко! – сил нема триматися, злість рве жили. Вдаряю кулаком по стіні з одного боку від голови жінки. Я зараз не той милий начальник, панькатися не буду.  

– Да, щоб ти знав, вона з першої хвилини з Макаром спала. А він як дізнався, що вона вагітна в мить по струночці ходити почав. – випльовує наче отруту. Я ж видихаю стискаючи кулаки, ще трохи і точно пригрію її. – Що більше не твоя принцеса? Не пробачиш же такого?  

– Ти гадаєш, що я повірю. – посмішка, все, що залишається. – Наївна, да моя Ді. Та, що тобі, тобі до неї...