Глава 20

АЛЕКС

Вперше за декілька років я їду відпочивати. Хоча відпочинком там й близько не пахне. Потрібно розібратися з документами по Кинову й Світському й розпочати відкриття ТЦ. Є у мене одна ідейка як можна переграти цю всю ситуацію та все ж сподіваюся, що не знадобиться.  

– Олексій Дмитрович у мене для вас новина, але вона не з приємних. – одразу підіймаю слухавку, адже маленька щойно заснула.  

– Слухаю, Томас. Але швидше я за кермом. 

– Раніше вас це не зупиняло.

  
– Так, все. Що хотів?  

– У готелі проблеми, хтось знову розпочав воду мутити.  

– Томас, я за що тобі такі гроші плачу? Дзвони Дену він там головний, якщо скажеш, щоб мене перенабрав. 

Знову Кинов за своє. Чому цей паскудний пес вважає, що зможе мною керувати? Ще й відкопав бізнес в Америці. Гаразд, не таке й розгрібали.  

Поки їду пам’ять зрадницьки нагадує той час, коли ми все ж були щасливими. Коли все зруйнувала чиясь підлість та бажання не підкорятися законам бізнесу, а будувати свої.  

[Минуле]
Темрява кімнати додає відчуття чарів. Осінь як же вона мені подобається. Чомусь з дитинства здавалося, що саме вона здатна зламати лиш тих, хто не хоче йти до кінця. Промені сонця заглядають в кімнату, руйнуючи бронівну темряву.  

– Знаєш, мені здається, що цей фільм більш драматичний ніж романтичний. – сказала Ді, як тільки я увійшов до вітальні.  

– Чому?  

– Адже найбільше жалить надія. Ти розумієш, що більше кохання не можливе, що потрібно відпустити. Але серце, воно до останнього свого удару вірить, душа не здається. Лиш кохаючи людина знаходить самого себе, хоче і це вартує чималих зусиль. – казала вона, а я не міг відвести від неї погляд. 

Її бурштинові очі манили та забирали з собою. Так і хотілося обійняти й не відпускати більше ніколи у житті. Забрати з собою та прожити разом до старості.  

– А якщо б я раптом пішла. Ти б боровся за наше кохання?  

– Ну, навряд би ти вчинила б так, але я б боровся. Повір Ґедзбі зробив би ще більше, але краще іноді померти кохаючи, ніж жити з порожнечею у серці.   

 – Я кохаю тебе. 

– І я тебе, маленька...

Теперішнє
 

Знову осінь. Але, що може бути чарівніше за осінь у Карпатах? Я зроблю усе, щоб ця моя дівчинка не знала більше болю й сліз. Я заплачу за це будь-якою ціною, адже вона моя надія. Вона моя найдорожча коштовність.  

– Доброго дня, ми бронювали у Вас будинок. – кажу, як тільки но ми під’їжджаємо до готелю.  

– Доброго. Верді? – на що у відповідь я лиш киваю. – Тоді прямо й через триста метрів праворуч, гарного відпочинку й дякуємо, що обрали нас.   

– Принцесо приїхали. Поки можемо розібрати речі й прогулятися. А завтра об одинадцятій зйомка.  

– Гаразд. Мені все рівно потрібно обміркувати концепцію роботи рекламного відділу у ТЦ. А відпочинок це найкраще місця для роботи.  

Поки Діна збирається я п'ю свою міцну каву й підглядаю за цією найкрасивішою картиною. Кохана дружина пританцьовуючи бігає, хай орендованим, але нашим будиночком в самій лише білизні, посміхається і час від часу червоніє від мого погляду.

– Я готова. Пішли. – обійнявши мене за шию, поцілувала в щоку.  

– Шо ти думаєш робити ввечері?  

– У тебе є якісь плани?  

– Є. Планую викрасти тебе та не відпускати більше. А ще думаю, повечеряти у ресторані. Згодна?  

– Так. Але у мене буде умова.

– Слукаю. Я заінтригований.  

– Ти повністю розповіси мені свою історію, мою ж ти знаєш.

  
– Гаразд. Тай вибору я відчуваю в мене все рівно немає.  

– Не-а. – покрутила головою та обійняла мене, притискаючись вушком до серця.  

Прийшовши до ресторану ми довго мовчали. Лише після того як подали десерт я зміг зібратися з думками, щоб усе пояснити, розповісти. Розповісти про те, як від кульового, розмовляти не міг. Здається, що там, всього шмат заліза, але ж зараза, всього мене з собою забрав. 

Розповів як її шукав, як блукав коридорами дурдому та кричав, щойно відійшовши від реабілітації. Як без таблеток не міг й дня прожити, адже біль, що у спині, що у скронях душив кожної хвилини. Розповів як її тоді все ж знайшов. Як дізнався про усю цю історію. Але якщо чесно, досі дивуюся чому ніхто навіть словом не обмовився, що вона дитину втратила. Що вагітна була.  

[Минуле]
Запах лікарні, здається він в’ївся мені у шкіру і вивести його буде не так вже й просто. Напівпорожні палати, обдерті стіни та ґрати на вікнах. Таке відчуття ніби я перебуваю у фільмі жахів. Ще й від дощу, біль у голові стає все нестерпнішим.