Глава 19

АЛЕКС

– Дуже сподіваюся на те, що ти мене уважно слухатимеш.  

– Верді, що ти твориш, я не лялька, все це не правильно і бридко якось. – розгублено шепоче знімаючи взуття.  

– Що саме?  

– Усе це. Умови якісь.  

– Зараз ти сядеш та послухаєш мене, а потім я прийму до увагу твої апіляції. – говорю незважаючи на її слова. – По-перше, я забороняю тобі спілкуватися з татом, з мамою, з Сонею на деякий час. По-друге, ти отримуєш дозвіл на мій підпис та керування моєю компанією у екстренних ситуаціях.  

– Верді, що ти несеш. – різко заперечила Діана.  

– Не перебивай! По-третє, ми не відмовляємося від замовлення з весіллям і мені все рівно хочеш ти чи ні, але ти моя дружина. Я все сказав, і ось тепер готовий тебе вислухати.

Так, вважай мене мерзотником, що заборонив спілкуватися з мамою. Так я, позбавив родини та знову затягнув у якесь лайно. Але у тебе просто немає іншого виходу маленька. І у мене його не має. Да і навряд чи буде.

  – А що мені казати, як я розумію ти усе вирішив. Сперечатися немає сенсу. Верді, якби я тебе не знала. Знаю на превеликий жаль дуже добре. Тому я в душ і спати. Або якщо хочеш можемо фільм якийсь подивитися. 

–  Ні, принцесо. Мені ще потібно з документами розібратися. Тому йди в душ та лягай. А я постараюся скоріше звільнитися тай прийду гріти иебу у холодній хімнаті.

Вона на диво слухняно йде до кімнати. 

А я заходжу до свого кабінету та наливаю трохи віскі, не завадить. Сідаючи за стіл відкриваю ноут, який вмить кричить про тисячу нових повідомлень на пошті. Про холдинг в Америці, про операцію, про цей торговий центр клятий та те, на яке я чекав усю цю добу.  

Відкриваючи його я моментально згадую як тоді у лікарні мені сказали, що вона часта їх відвідувачка. Як не спроба самогубства, то побиття. Заяву писати відмовляється, ліки приймати теж. 

Я коли я стояв і дивився через тоненьке скло на неї, всю побиту та поламану. Саме тоді в якийсь момент остаточно зрозумів, що не відпущу. Для всіх так, хай вірять, не для себе. Поїхав, Звигора напряг, щоб той шлюб онулював. Світського від неї відтягнув. 

Собі ж поклявся, що не піду з її життя. Навіть якщо вона і буде з кимось всерівно лишатиметься моєю. 

Але навіть не спромігся дізнатися чого їй вартувало те все, що має зараз. Якби ж знав, що усе що вона так вперто кричала, просила брехнею було не відпустив би ще раніше. Половині б не дав трапитися.

А так йолоп. Грався в гордість.

[Минуле]

– Алекс, рятуй. – дзвінок телефону, котрий я забути так і не зміг. 

– Сольна, три години ночі, я сплю, що трапилося. – гарчу зі злості та болю що проймає десь всередині. 

– Верді, там... там Діна.  

– Що? – кричу наче навіжений, різко зістрибуючи з ліжка.  

– Він побив її, вона без свідомості і не знають чи взагалі прокиниться до ранку. Кажуть ліків немає, а вона марить тебе зве… 

– Яких ліків, нуж бо кажи!  

– Послухай, я тобі телефоную не через ліки та все інше. Верді, вона жити не хоче, ти мене чуєш? Він бив її. Льош. 

– Хто? – ледь тримаючись на ногах говорю я.  

– Приїжджай, прошу. – плаче Віка в трубку. – Вона...вона після всього того. Верді будь ласка ти потрібен їй.

Приїхав до лікарні, Віку побачив та страх вперше увірвався в душу. Навіть коли сам помирав не так страшно було як за мою дівчинку. Ніч, дощ, який плаче у такт моєї душі та розірване серце від слів, що вона тричі намагалася позбавити себе життя.  

Сидів у палаті, пальцями щось вистукував й дивився на те як крапельки падають у катетор. Рахував їх нащось й вперше напевно сам молився, щоб прокинулася й більше не думала про ці страшні думки.

Ночував у лікарні, квіти приносив. Говорив, цілував. Шрами змальовував, щоб собі колись такі ж в татуювання златати.  

А вона все спала. Навіть натяку на те, що прокинеться не було. Лікарі казали,що це нормально, організм виснажений, тому й спить. Казали, що марити припинила. Але ні, не припинили.

Одного разу і я почув крик, що досі бив мене кожної ночі. 

– Ні, будь ласка. Не треба... ні... я не хочу... 

– Алекс будь ласка йди.  

– Стояти. Що то? Я у вас запитую! – кричав так, що здавалося що земля з під ніг валиться й сам у безодню падав

Теперішнє

З думок вирвав той самий крик, і страх знов заполонив серце. У думках чи справді? Кинувся до дверей спальні та побачив, що маленька крутиться на ліжку ніби загнаний звір. 

В одну мить опинився поруч, присів коло неї. Важко дихає, груди здіймаються ніби кисень ось-ось закінчиться. А маленька все кричить та ріже слух своїми словами. Душу рве до того вже скалічену на шмаття на останні клаптики моєї ж совісті.