Глава 18

ДІАНА

Прокинулася від того, що на вулиці йшов сильний дощ. У кімнаті я сама. Дивно. Напевно Льоша на кухні. Хоча так тихо, що навряд чи. Сіла спершись об узголів’я ліжка. Очі закрила.

[Минуле]
– Я ж тебе не відпущу більше нікуди. Моя. Сама підписала цю аферу. 

– Не відпускай, але і ти врахуй, що ти мій, і більше ні з ким не ділитиму. 

Посміхнувся й губами до шиї припав. А я вперше в житті зрозуміла, що не поступлюся. Нікому. Тільки мій. Лиш я можу руками, губами, словами чіпати. Лиш я.

– Ти там мантру прокручуєш? Скажи вже й мені, може на двох скоріше спрацює. 

Штрикнула у плече за що й була затиснута між хлопцем і стіною. Гарячі долоні нишпорять в рацоні ребер вимальовують зрозуміли лиш йому малюнки. Губи блукають шиєю, спускаються нижче. Прикусує шкіру десь в райомі ключиці й зриває з мох губ невпевнений зойк. 

Підіймаю очі й його потемнілий погляд остаточно забирає кружляти в вальсі. Написаному лиш для нас двох.

Теперішнє
Поки згадувала, встигла зварити каву. В принципі, як я і підозрювала, Льоші в квартирі не було.  

– Доброго ранку, маленька. – почувся з коридору до болю рідний голос. – Як спаялося? Приснився наречений? – поцілував у щічку, а потім поставив пакети на стілець.  

У нього доволі цікава кухня. У сіро-чорних тонах. Високі барні стільці, вмонтований в стіну стіл, що є перегородкою кухні та вітальні. Вітальня, маленька. Там по середині кутовий диван, кольору хакі, декілька подушок на ньому плед. Є плазма та приставка. Та все ж моє серце покорили панорамні вікна та дзеркальна стіна позаду дивану.  

Коридор маленький, але дууже затишний. Коли заходиш, одразу видно, що квартира холостяка зі смаком. З краю стоїть пуф кольору хакі та свого роду підвісна тумба. З лівої сторони гардероб, що відділений чорною скляною стіною. Мені здається він зайняв усю кімнату. Далі якщо повернути праворуч кухня, а ліворуч спальня. Спальня у сірих тонах, досить простора. Ванна кімната знаходиться у ній. Досить витончена. Скляний душ, та дзеркало у вигляді полукруга, це дуже красиво. 

– Агов, маленька, що начеревний снився? Не я? Чого мовчиш? – запитав Льоша, адже я посміхалася. 

– А? Ні, не снився. Я просто думаю, що квартира у тебе дуже красива. Тільки одного зрозуміти не можу. 

– Не питай, щодо ванної кімнати. Це мій головний біль. Вибору іншого не було.  

– Але гарно. Я завжди мріяла саме про таку квартиру. - знову посміхнулася я.  

– Он як, тоді вважай під тебе робили. Гардероб такий великий, що там жити можна – усміхнувся.

– Ти давно прокинувся? 

– Ні, годину-дві назад. Забрав твої документи. Ну і вирішив сходити у маркет, адже у когось тут навіть зубної щітки немає. 

– А у когось продуктів. Я тобі каву навіть приготувати не можу, адже вона закінчилася. Але, сніданок, все таки готовий. 

– Каву я, твою доп’ю та розберу пакети продуктами. А ви мила леді в душ, потім сніданок.

Після душу, я вдягнула сорочку Льоші. Біла, щойно випрасувана. Закриває стегна й виглядає ну дуже гано на мені.

– Я напевно так піду на роботу. Гаразд? – дражнюся.

– Ти такими темпами, тільки у спальню й повернешся. Хоча ні, стій. ‐ встав з-за столу та зник в гардиробній.  

– Льош? Ти де?  

– Це жилетка моєї сестри. Розмір S. Але не повинна бути великою.  

– Так, ти у моді тямиш?  

– А про сестру не запитаєш? 

– Я знаю, що Віка твоя сестра, точніше кузена. 

– Чесна ж мавпа, добре. Виходить я не дарма сорочку прасував. Хоч я думав її вдягнути, але будемо чесними, тобі вона личить більше.  

– Хочеш я тобі нову попрасую?  

– Ні, я сам, а ти роби сніданок. До речі що у нас?  

– Мюслі. Єдине, що я у тебе знайшла, це вівсянку, чорний шоколад, мед та чорнослив. Тому прошу приймати роботу. Я запекла вівсянку з медом, додала шоколад та порізала чорнослив. Залишається додати молоко. Щось не так? – здивувалася я. Адже він, ну дуже скривився.  

–  Я не їм вівсянку. У будь якому вигляді... 

– Ей, це не чесно. Хоч спробуй. – підійшла до нього, щоб забрати жилетку та заодно поцілувала. Хоч і прийшлося встати на ціпочки.  

– Гаразд лише заради тебе зроблю виняток. Сьогодні ти їдеш зі мною. Там, термінове замовлення. Тому на ходу думаємо над ідею, щодо рекламного ходу.  

– Окей, шеф. 

Ми виїхали до замовників. Зустріч повинна проходити у них в офісі. Вони займаються вікнами. Поки їдемо потрібно вигадати концепцію реклами, щоб їх зацікавити. Цікаво, що це може бути...  

– Я залишу тебе саму. Мені потрібно від’їхати. Впораєшся? – запитав Льоша, коли ми припаркувалися біля холдінгу.

– Щось трапилося? – дивно це все, ні? Я явно не знаю чогось.