Глава 14

Вранці я прокинулася від сліпучого сонця та запаху кави, що обпікав все навкруги. Та все ж відкривши очі я не помітила навіть натяку на те, що в ночі зі мною у цій кімнаті був ще хтось. Хоча розуміла, що це дійсність. Ось така нищівна дійсність.  

Відкривши шафу з якої ще вчора я діставала той самий журнал, я дістала маленьку коробочку, згадуючи минуле, яке хотілось забути, спопелити, зтерти з власної пам’яті. Та ні. Це не сон, я дружина чоловіка, що став моїм першим коханням, що подарував мені всю віру у казку, а потім подарував нічні жахіття. Адже я, я стала вбивцею його щасливого життя.  

Відкрити цю таємну скриньку я так і не наважилася. Тому забрала її з собою. Щоб у один день згадати, як то помирати разом з самим найдорожчим, що у тебе є.  

– Що принцесо, поїхали?  

– Куди? – відсахнулася я коли Верді сів у машину.

  
– Ну як, у мене сьогодні концерт. А завтра ти отримаєш документи з моїм прізвищем, тому буде більш зручніше, якщо поїдемо від мене.  

– Концерт? Може я краще поїду до себе, а вже завтра ми поговоримо. Зустрінемося одразу де скажеш.

– Ні. Давай вже разом. Я он зовсім забув про цей концерт, про саундчеки, про клуб. З тобою не тільки це забудеш, маленька. – посміхнулася. – Так, що поїхали будеш дивитися як я там хриплю свом не розспіваним басом. Позоритися так з музикою. Впевнена, що хочеш таке пропустити? 

–  Скоріше так ніж ні. 

– Ну, а останній концерт Банди? 

– Останній був, п'ять років тому. 

– О-о-о, так ти слідкуєш. Приємно. Це ювілейний. З оголошенням розпаду групи. Все ж розбігаємося. Нік в прокуратуру, я в бізнес, а Раф продюсуванням займатиметься. 

– Добре. Подивлюсь як ти там ганьбитимешся. – прошепотіла нахилившись до його щоки й поцілувала, викликавши у ньому шалену посмішку аж до вух. 

– Не тільки ж тобі у всьому поступатися. 

– Тоді приїхали, виходь. - спокійним відзначив й вийшов з машини. А я слідом. 

Вийшла, сперлася об капот й в небо дивлюся. Усе що було, воно напевно вело нас сюди. Саме в цю точку не зворотності де ми в будь-якому разі залишимося разом. Чи це моя фантазія? Бажання видати бажане за дійсне? 

Верді підходить до мене, так близько, що я чую стукіть його серця. Бере за підборіддя й впивається в мої губи поцілунком. З жадібністю та відчаєм. Ніби поповнюючи сили. Притискає до себе все міцніше, а я не хочу ні про що думати, не хочу нічого відчувати окрім його вимогливих губ. 

– Садовська, тільки тобі вдається вити з мене мотузки. Тильки тобі підвладна моя душа. – різко відсувається і шепоче кудись у шию.

Посміхаюся. Знав би він, що я теж знодна на все, навіть на страту заради нього. Ніжно цілую у щоку й спераю голову об його плече. Здається добре для нас надто рано. А для поганого більше сил немає. Хай довше протримається цей нейтралітет.

У нас же ніколи більше не буде тих почутів, як колись. Так буде пристрасть, але там або вона або розуміння. А що з них краще я і не знаю.

– Так нащо обирати щось? – сказав мені в маківку. І я зрозуміла, що говорила в голос. – Давай я зіграю концерт, а після ми поїдемо додому та я доведу, пристрасть нікуди без розуміння. Запевняю ти забереш усі слова назад після моїх впевнених апеляцій. 

Підняла на нього свій погляд, щоки фарбою залило, а я не в силах не посміхатися, хоч знаю що дарма, але не можу.

Льошка ж м'яко сміється й притискає мене до себе.

– Пішли маленька. А то хлопці вже там іскрами сипляться, що фронтмент не з'являється. 

Й ми пішли. Зайшли у середину, спочатку атмосфера мені не сподобалася, адже частіше за все головним в таких закладах був Світський. Хоча, можливо виконуючим обов'язків. 

Не скажу, що часто ходила в нічні клуби, ні. Але бувало колись. Тоді дуже хотілось остаточно втратити себе,  і ніщо як алкоголь не допомагав ліпше. Ну, а вже потім після свідомого розуміння, що так і до залежності можна допригатися, перейшла на пробіжки, медитації та режим.

Тепер я нудна дівчинка Ді, проте здорова. Хоч і з цим іноді виникають питання.

Підходжу до сходів та стискаю браслет міцніше у руці. Браслет щастя, саме той, подарований ним у останній вечір мого юного життя.  

[Минуле]
– Ти ж розумієш, до чого призведе ця гра? – говорить хриплим тоном викликаючи не проханих мурах по тілу.

– Програшом обох зі сторін. – шепочу підходячи все ближче.  

– Маленька таким як я вірити напрочуд шкідливо. – вмить притискає до стіни та розводить руки з обох боків моєї голови.