Глава 12

АЛЕКС

Ми вийшли до саду. Сльози так і котилися її обличчям, ніби град. Найбільше в цьому житті я боявся її сліз. Лиш від них мов під ребрами лезом ріжуть, жили рвуть і кричати хочеться. А замість цього згрібаю її в оберемок та стискаю якомога сильніше.  

– Все, заспокойся, тихо маленька, тихо. Думаю ти вже зрозуміла, куди вляпалася лиш зараз. І відпускати тебе я вже не збираюся.  

– Ага, лиш на це раз. – кривилася вона.  

Ох, маленька знала б скільки разів я намагався тебе забути. Знала б скільки разів я тебе шукав та втрачав з поля зору.  Та зрозумів, що не доля, точніше саме вона мені тебе й подарувала. І нікому не дозволю тебе образити, землю рити буду, кожного дістану. Лиш би щаслива була.  

– Ді, не грай з вогнем. Ти так і нариваєшся на ремінь.  

– А не піти би тобі…  

– Ні, принцесо, піти туди можеш якраз ти, і плювати, що за вікном на нас витріщається твій тато. – не встигає договорити як я перехоплюю її погляд. Червоніє миттю, Господи, я дорослий чоловік, а веду себе ніби хлопчисько. – Знаю, що хочеш спитати чому і навіщо. Тому що навіть зараз, ти переживаєш за моє життя більше, ніж я. Ти погоджуєшся, не знаючи, куди я тебе втягую. Ти моє життя ставиш вище свого. Та голову схилити я тобі не дам. Не зі мною. Запам’ятай це. А поки йди до Соні, а я переговорю з твоїм батьком. – поцілувавши в ніс відійшов на декілька кроків.  

Відходжу подалі від Діни. Не потрібно поки їй знати всього. Це ні до чого зараз. 

– Сань, нарий щось по Світському.  

– Алекс, ти ж розумієш, що його прикривають люди до який нам би не слід навіть в сторону дивитися.

– Мені не має на це різниці. Він винен нам більше ніж має. Знайди те, чому і як при цьому він грає ще зі мною.  

– Слухай, Верді, вона не піде проти мене. – торкаючись до мого плеча, повертає до себе обличчям  мій тесть.  

– Я передзвоню Саш. – скидаю виклик. – Помиляєшся. Вже пішла. Пішла коли той покидьок бив її, пішла коли ти її батько, умови для життя ставити почав. І піде.  

– Ще один Робін Гуд цьому світові не потрібен.  

– Знаю. Тому і її забираю з собою. Кинов, я втомився тебе на місце ставити. Скільки разів казати, без мого дозволу ти в цьому місті не побудуєш навіть сарай. Не те, що заборонятимеш мені одружуватися. – ось це слова Григорія Олеговича задівають за живе. Тому і б’є з розмаху в перенісся. А я лиш посміхаюсь у відповідь. 

– Чи знаєш ти що це вона тебе здала, бізнес твій  все що ти роками будував? Знаєш, що саме через неї ти овощем в лікарні рік лежав? 

– А не з твоєї подачки? Ти ж її руками все зробив. А потім малу кинув в довічне ув'язнення її власної совісті. Чи ти думаєш я б помер? Помиляєшся. Поки ти живий я житиму. Поки вона не стоятиме за себе з рівною спиною, мене ти нічим не вб'єш. 

– А не боїшся що візьмуся перевіряти? На ній наприклад. 

– Не боюся. Бо не візьмеся. Через мене не пройдеш.

– З твоїм дорослішанням, наше життя в бездну пішло. Ти паскудник відібрав усе. І бізнес, і сім’ю, і доньку.  

– Сім’ю я не чіпав і ти про це знаєш. Доньку ти довно втратив. А бізнес сам мені й віддав. Все сам. Які питання до мене? Не смій у всьому цьому звинувачувати мене. Ти життя своє сам просрав, і далі продовжуєш. – на останніх речення я зірвався на крик. Та стиснув зуби, адже біль у скронях знову нагадав про себе. 

– Ти не зазнавайся. А то будеш як товариш твій. До речі де він? Теж впевнений ходив поки на статтю не нарвався. Ти шмаркач ще. Запам'ятай Діана не буде з тобою. Кістьми ляжу. – різко штурхає мене у плече. А я з усієї сили закручую його руку за спину. 

– Значить ляжеш, як дуже хочеш. А товариш мій, ще привіт тобі передасть не хвилюйся. Тільки боюся за тебе ніхто не піде. З вірних псів лиш Світський і той злидень… 

– Та він має більше ніж ти.  

– Ось тут ти помиляєшся Григорій Олегович. Він не має нічого, адже все винен мені. Хоче керувати твоїм бізнесом, марить ним. А чи знав ти, що він давно мені його пообіцяв. Так, саме тих 30%. – крижаним тоном промовляю я. Знаю ж, що саме це дратує найбільше. 

– А ти вирішив спростити гру і забрати усю компанію.  

– А мені нахрін твоя задріпана компанія. Собі залиш. Ми з Діаною разом, хочеш ти того чи ні. І скажу останній раз, я не відмовлюся від неї, щоб не було. Сподіваюсь розмова закінчена. – Кинов лиш видихнув невдоволено та закурив сигарету.