Глава 8

Як тільки мене посадили на переднє сидіння стало якось не затишно, лячно, не зрозуміло. Хотіла вийти, а пізно. Верді вже в машині, а двері зачинено.

– Слухай, я серйозно, з приводу магазину. – кинув на мене швидкий погляд. – Ні, я не про те, виглядаєш ти чудово. Не хочеш не перевдягайся. Мені зустрітися з товаришем потрібно. Ти якщо перекусиш поки.  

– А в машині... 

– Ні, в машині чекати не можна. Ти ж втечеш. А так поряд будеш. Краще розкажи як життя. – посміхнулася. 

– Життя. Перебоями. Іноді добре, іноді дуже погано. А в тебе? 

– Так само маленька, так само. – видихнув, впевнено дивлячись на дорогу. 

Далі ми їхали в тиші. Напевно мені потрібно було б щось запитати. Та слова всі розгубились давно, а сміливості шукати нові я не мою.  

[Спогади]
– Діано ти завтра їдеш у відрядження.  – зайшовши до кабінету маркетингу сказав тато.  

Я працюю вже рік. Так не офіційно, та все ж. Я мріяла саме про таку роботу в відділі піару. Тому поки навчаюся на першому курсі заодно і підпрацьовую.  

– Тато, ти що знущаєшся, а досвід? – різко обурююсь я. Так одне це робити звіти просування акцій та пропонувати ідеї реклами. А інше їхати кудись навіть без освіти. 

– Діано Григорівно прошу до мого кабінету, хутко! – каже стримано, але видно, що злиться.  

– Так, слухаю.  

– В тому то й справа, що не слухаєш. У мене на це відрядження свої домовленості. Ти повинна це зробити, ти мене зрозуміла.  

– Ні, ні і ще раз ні! Я казала, що спати заради твоїх договорів ні зким не буду! І взагалі ти ж сказав, що навряд чи я буду керувати цією компанією.  

– Діано, керувати ти нею дійсно не будеш. Нею керуватиме твій майбутній чоловік.  

– Хто, чужий дядя? І ти зараз хочеш продати мене йому за купку паперу, що піднімуть тебе в гору.  

– Діано! – почав кричати тато. – Я сказав, ти виконуєш. Або речі в зуби та плати навчання самотужки. Хтось же не може вступити на безкоштовне.  

– Гаразд, я тебе почула. Як я розумію моя кандидатура вже затверджена. Тому ви Григорій Олеговичу більше не побачите доньку у своєму домі. Речі в зуби, так же? – дивлюся прищуреним поглядом. – І ще на замітку, спати я ні з ким не буду. Тому купи йому на добу дівчинку і вона виконає будь яку його примху.  

– Як ти смієш…  

– Смію, сам же навчив. Сам же навчив мене стояти на своєму, ось тепер маєш. Казав же: «Діано, запам’ятай ніхто в цьому житті не вправі командувати тобою.» Так, от і ти не в праві. Тому любий татку, яку виховав таку маєш. Все бувай, я речі збирати.   

– Побачимо, як ти заспіваєш після. Ти повинна провести з ним вечір за договір і він від свого не відступить.  

– Значить договір втратимо. – береся за ручку та вийти за двері мені так і не дають,  тато підлітає до мене та хапає за лікоть.  

– Ти не посмієш зруйнувати все, що я так давно будую. І якщо не хочеш ще одної аварії, ми мусимо йому підкоритися. – після цих слів в мене не вистачило терпіння. І я вилетіла з кабінетк як куля.  

– Мусимо підкоритися. Да, я… Побачимо, хто ще підкотитиметься. – бурмотіла під ніс спускаючись по сходам 
 

Всю дорогу додому в голові розмову нашу перегортала, кожне слово намагалася зрозуміти. Але не вдається. Як можна зрозуміти людину, яка все зробить, щоб по його правилам грали? 

– Мам, я у відрядження лечу. Мам? – зайшовши в будинок трохи голосніше заговорила я.  

– Тихенько, я тільки Соню спати поклала. Давай годуватиму тебе, потім речі підеш збирати. Я звісно проти всього цього, але твій тато як віслюк, не чує нічого. Як день минув? Втомилася? 

– Ні, все нормально. Ну окрім того, що ми посварилися з татом і після відрядження я з’їжджаю.  

– Тато заспокоїться, він лише в бізнесі такий. А справді він інший.  

– То якби я не знала. Просто від мого тата не залишилося сліду. Добре, хоч каченя він обожнює. А для мене щось не вистачає у нього почуттів. Тому я переїду остаточно.  

– Давай я тобі квартиру куплю. Або за навчання заплачу, ти ж знаєш, що дідусь не відмовить, ні тобі, ні тим паче його улюбленій принцесі. 

– Ні, мам не потрібно. Те, що я навчаюся на контракті питання часу. Я відмінниця, з наступного семестру обіцяли переглянути документи, тому я просто так не здамся. А поки піду я складати валізу. Враховуючи, що їду я на тиждень, братиму з собою маленький чемодан.  
 

Вже прилетівши до Італії я видихнула з полегшенням. Три дні конференції, а далі я можу відпочивати. Огидно лиш те, що тато відпустку дав очевидно розраховуючи на продовження мого конференційного вікенду з тим чоловіком. Огидно, що тато готовий на таке заради бізнесу.