Глава 6

АЛЕКС

Практично всі збори я прослухав, адже голова забита зовсім іншим. Що вона з себе зробила? Де та моя войовнича дівчинка, що не здається попри усі ті перешкоди. Хоча відстоювала думку стримано. Чому ж не полишаєш мої думки? Що ж це таке? Через тебе ж у лайні тому був. Був і жити вчився заново. 

Три роки я намагався не думати про цю дівчинку. Намагався не згадувати, хоч злість не давала цього зробити. Злість на ню. На себе. Що тоді так закохався не вчасно, що вона зіграла зі мною залишила без нічого з кулею в ребрах, з болем у скронях, який кожного дня нагадує мені коханню не місце у моєму житті.   

– На сьогодні збори закінчено. Щось не так? – здивувався, коли на мене здивовано подивилися «колеги». А, точно я ж не в офісі. Але не суть.  

– Саша, відміни всі зустрічі.  

– Так… 

– Мені плювати як ти це зробиш. Виконуй.   

Чому ця засранка не виходить з моїх думок? Чому знову ламає усе. Ні маленька, ми ще пограємо і не обіцяю, що тобі сподобається. Та я з’ясую, що ж стояло тоді на кону мого життя, що ти обрала замість… 

Те, що обирала саме ти навіть сумніву немає. Ще тоді знав, пам'ятав погляд. 

Відганяючи паразитські думки набераю номер, щоб хоч трохи розвіяти те гадке почуття в середині, що щось тай зробив не правильно. 

– Світський, привіт. Ну, виконав я твоє прохання. Тепер ти мій боржник. – кажу згинаючи пальці до болю.  

– Да, куди ще більше Алекс. – ну, так куди. Ти ж мені винен половину свого життя.   

– Хоч, розкажи, навіщо вона тобі?  

– Ну, розумієш – почав м’ятися Світський.  

– Коротше. – кажу більш грубо. Терпіти не можу таких як він, думає, що все кладуть до його ніг. Ні хлопче, прийде час і ти за кожну секунду мені заплатиш. 

– Ми з її батьком домовилися, якщо вона не пропрацює навіть пів року та її звільнять, то ми не розлучимося. А якщо працюватиме, я погоджусь розійтися.  

– А як ти її батька на таке вмовив? – на скільки я знаю Олеговича, від один з найвпливовіших. Ну, щоб на таке погодитись це вже край. Шлюб з Світським за дарма нікому не потрібний, а цей щей йому управління наскільки відомо передавати збирається. 

– Ну, коли за себе переймається і не на таке погодиться. А з такою як ця мала треба боятися. Так, що Алекс вважай ти рятівником сім'ї став. Он може скоро і поповнення назріє. Тільки зажену мишку у клітку, а то розпаясалася – з кожним його словом атмосфера пригнічувалася, і я ще з більшою силою хотів скрутити шию цьому хлопцю. 

– А чому за неї боятися наче дівчинка не з боязливих за себе постояти може?  

– То ти не знаєш. Історія була, що ця як ти там вигадав, з небоязливих жити не хотіла, заміс був ще той, досі дивуюсь як її з універу не поперли. Так що я для неї ще подарунок, дивлячись на те що мала вона лежати у психлікарні. Зараз я не тільки чоловік, а й опікун. Вона на випробовувальному у доків. – слова ніби удари, що так і кортять вдарити міцніше.  

Сідаю на підлогу закинувши голову на одвірок. Рвано видихаю та все ж намагаюся впіймати позу за якої сидіти буде не так боляче.  

[Спогади]
– Очі мої, очі мої, що ви наробили? Кого люди обминали, того полюбили. – чую дівочий голос десь з далеку, ніби кличе до себе, як русалки кликали своїх коханих у вічне життя.  

Та очі все ніяк розплющити не можу, сил не вистачає. Й знову засинаю. А коли прокидаюся медики навкруги та нікого з рідних. А я її очима шукаю, шукаю й впевнено знаю була тут. Щойно була. Мені щось говорять, пульс все перевірюють, а я відповісти хочу, але не можу.  Не виходить.

– Олексій Дмитрович, через сильний струс у Вас ще не зовсім відновилися усі нервові клітини, ще й куля заділа нервові закінчення, тому розмовляти Ви поки не можете. І я взагалі не впевнений чи будете.   

Та я впертий, зуби міцніше стискав та  заново вчився, так вже через пів року лікарі не вірили, що таке взагалі можливо. А у мене лиш її голос раз а разом шумів ніби побічний ефект.  

...Хто в любові не знається, той горя не знає. А я молода дівчина тай горя зазнала..

Било щоразу струмом, та змушувало підійматися на ноги, себе нового будувати. І збудував. Частково їй завдячував. А частково ненависті до неї. До почуттів, до всього що пов'язано проклятими нитками. 

Теперішнє 
– Слухай, Свійський. А ти впевнений, що ви одружені досі? – нічого мала, щось вигадаємо.  

– Так її татко всі її документи мені віддав, моя за законом тепер. А що? – ох  договоришся ти якось.  

– Нічого, раз твоя то щастя Вам. А з документами ти правильно робиш, що в себе тримаєш. Мої хлопці заїдуть до тебе, ти там не наривайся на них, злі вони часом стали. Якщо щось дзвони.

Вдихаю зі свистом зціплюючи зуби. Гаразд, принцесо, провчимо тебе наступного разу. А поки рятуватиму, по старій пам’яті.