Глава 3

[Спогади Діани]

Легка ситцева сукня, бежевого кольору. Я босоніж біжу по піску. Мої чарівні 17. 

– Віка, не відставай, бо чекати не буду. - Кричала я оглядаючись.  

– Я наздожену. Ти від мене не відвертаєшся Сайкин. - Я засміялася на весь пляж. 

Бозджаада. Острів у Туреччині, розташований на хвилях Егейського моря. Лише туди тато дозволив, мені вирушити із друзями на випускний. Адже це містечко маленьке. І загубитися, вплутавшись у проблеми шансів набагато менше. Затишний готель, з милими балконами, на яких так надзвичайно гарно квітнуть троянди. Я живу в кімнаті з Вікою. Поля з Катею. А Саша із Владом. З нами ще 3 з класу. Ті, хто сміливіший і наполегливіший. Спромоглися сказати моєму батькові, що теж хочуть поїхати. Вони з мамою тільки розлучаються, і щоб мене не травмувати робили все можливе, для щастя. А я все одно щовечора плакала, бо боляче хоч тобі й 17. А так хотілося вірити що ми можемо бути сім'єю по справжньому.

– Ааааа. - Почала кричати, як тільки хтось торкнувся плеча.  

– Та не кричи я це. – сказав Влад. – Ти Сашу не бачила, бо знайти її не можу? – я лише знизала плечима. 

– У наметах подивися. Вони там у Uno та пляшечку грають. 

– Сподіваюся на бажання. – пебебила я Віку. 

– Ну, ти наших не знаєш. Тільки так. - і ми з нею залилися сміхом.  

– Слухай, сьогодні на пляжі концерт якийсь буде, може, зганяємо? – підійшов до нас Діма.  

– Я за! – не роздумуючи кричала Віка.  

– Звісно. Поїхали. Тільки з вас транспорт, бо пішки я пас. 

– Вирішимо, Ді, вирішимо. 

Увечері ми велосипедами поїхали на той пляж. А вхід зачинено. Лише з 18. Як же ми з Вікою реготали. Катя, Поля, стоять лаються на охоронців, кричать їм щось. А хлопці за рогом пішли шукати тих, хто пропустить. Думаю, тато забув врахувати той факт, що група підлітків і тут знайде собі проблем на одне місце. 

– Так, маю ідею на мільйон. – різко скрикнула я. – На скільки я зрозуміла, тим, кому немає 18, можна лише з квитками. Тому вихід такий, або в готель і гуляємо там, або на всі боки шукати квитки. Якщо, що говоримо: Excuse me, don`t you have a few tickets for the young company? [Вибачте у вас не знайдеться кілька квитків для молодої компанії?]  

– Miss Di, you are crazy – крикнув Діма.  

– Якщо, що розбігаємось хто куди. – раптом сказала Віка. 

– Що у бій. – сміючись сказали хлопці і ми пішли шукати квитки.  

До концерту було ще пів години. Ну і плюс поки що розігрів, ми встигаємо. Головне, щоби ціни були нормальними. Я підійшла до чотирьох людей. Ніхто навіть не говорить англійською. Запитала турецькою, але відповідь негативна. Аж раптом до мене підбіг хлопець. 

– Sorry, miss. Are you looking for tickets? [Вибачте, міс. Ви шукаєте квитки?] 

– Yes! Do you have them? [Так! А, у вас вони є?]  

– Unfortunately I don`t have. But my friend have several. I think, he can help you. Came on. [На жаль, у мене немає. Але я думаю мій друг може допомогти вам. Пішли.] 

– No, thank you. [Ні, дякую] – стало якось страшнувато.  

– Don`t be afraid you. I will call him here. [Не бійся, ти. Я покличу його сюди.]  

Я чекала ще хвилин п'ять, як до мене вийшов досить високий хлопець зі світлим волоссям, блакитними очима. Одягнений у звичайні сині джинси, футболку білого кольору та з зав'язаними чорними банданами на зап'ясті лівої руки. 

– Hello. Do you need tickets? How much? [Вітання. Тобі потрібні квитки? Скільки?]  

– Hello. Yes. Eight please. How much is it? [Вітання. Так. Вісім будь ласка. Скільки це коштуватиме?] 

– Dance with me. Don`t you get scared? [Танець зі мною. Не злякаєшся?] – цікаво він бере на слабко мене чи себе? 

– We don`t recognize it. [Ми не визнаємо цього] – усміхнувшись, відповіла я. 

– You only agree to dance with me? [Ти згодна танцювати лише зі мною?] – хлопець здивовано підняв брову.  

– I'm just not scared with you. [Мені просто з тобою не страшно.] – усміхнулася я. По-перше, я його бачила з дівчиною, яку він обіймав досить не по дружньому. По-друге, навіщо я йому здалася. Так що один танець і все.  

– Okay. Tomorrow at 6 o`clock. Waiting here. [Окей. Завтра о шостій. Чекаю тут.]  

– Okay! Thank You. – відповіла я і взявши квитки пішла до своїх. 

- Агоов, я знайшла квитки. – з радістю кричала я. Підходячи до друзів. Які явно були засмучені. 

– Ді, не хоч ти не бреши. – сказав у відповідь Діма.  

– А це що? – пдняла вгору квитки.  

– Дорого? – запитала мене Віка.