Глава 2

– Привіт знову. Ти чого маленька така? Хоч метр шістдесят є? – з насмішкою запитав він. Я раніше це вже чула. Тому і відповідь знаю, наче здаю екзамен у друге, сподіваючись на кращий бал.  

– Не переймайтеся. До серця дістану. – не стримавшись у відповідь посміхнулася. 

– Ну то й добре. Тамара Сергіївна Ви йдіть ми далі розберемося. Що, принцеса, пішли з колективом познайомлю. – обійнявши за плечі сказав мій шеф, виходить.

 Коли всі зібралися, почалася робота, якщо чесно мені навіть сподобалося, як усі працюють у команді нам сказали завдання, дали час на обмірковування деталей. І хоч я мала декілька ідей, все ж моя увага всерівно була прикута до власника ніжного баритону, що закулисує ніби дитину. І пручатися марно, врятуватися мені не вдасться. Ні тоді, ні зараз. Я давно втонула у мріях, у ньому, у майбутньому якого у нас так і не було. 

– Мені здається, що наш студент має ідею. Повинен її мати. – сказав Олексій. – Але. Почати хочу не з того. Давайте всі представимося і розповімо про себе. Наприклад, мене звуть Олексій Верді. Зручніше, щоб мене називали Алекс. Я оператор, режисер-постановник. 

– Давайте далі буду я. - сказала світловолоса дівчина з неймовірно красивою усмішкою. – Я Залевич Дар'я. Я працюю у креативному відділі.  

– Я Григорчук Іван. Менеджер з мідійного планування, займаюся формуванням бюджету, працюю із засобами тиражування – це друкарня, видавничі центри та розповсюджую рекламу. Тобто з мене ви починаєте, мною і закінчуєте. - усміхаючись сказав хлопець.  

– Мене звуть Севіма Оксана Дмитрівна. Я працюю в команді з Ванею. Я медіа-спеціаліст. Займаюсь підбором майданчиків для розміщення реклами.  

– Я Парасковець Таня. Дизайнер проектів. Займаюсь візуалізацією всіх творчих компонентів. 

Що ж черга підійшла до мене.  

– Мене звуть Садовська Діана Григорівна. Можете називати мене Діна. Я – арт-менеджер. Займаюся розробкою проектів та рекламою усієї корпорації. Дуже сподіваюся, що ми з вами спацюємося і подаруємо світові реклами багато креативних ідей.  

– Чудово. – вспеснувши в долоні сказав шеф. – І так до нас звернулася компанія FENIX. Щоб ми створили їй рекламний проект. Думаю, вже всі знають, що основна продукція компанії, це вода. Ідея повинна включати в себе щось легке...

– І складне одночасно, для підтримки макета та рекламного відео. Адже якщо картинка легка, це не цікаво. А якщо ролик складний, то тяжко для сприйняття. – перервала Олексія Дмитровича я.

– Ми зрозуміли Діана Григорівна, що теорію ти знаєш на відмінно. Тоді показуй практику. – вже з докором поглянув на мене Олексій.  

– Пробачте... 

– Починай –додав легким шепотом.  

– Думаю, всі знають, що Фенікс – птах, який має здатність відроджуватися з попелу. Це символ вічного оновлення. У самому серці чудової країни Фенікса б'є з-під води чудове джерело, яке ще називають джерелом живої води. Моя ідея заключається ось в чому: це буде розповідь дідуся онукам у ілюстрахіях. Вона повинна бути на 20-30 секунд. Наприклад:
«Це був лютий 1998 року, я тоді багато подорожував. І одного разу ми з друзями дісталися до країни чудового птаха Фенікса. Ми довго чекали на його появу і багато хто не зневірився. Просто оберталися та йшли. Я просидів близько двох днів. І в одну мить на початку заходу сонця з'явився дивовижний птах оранжево-червоного кольору. Оперення її так сліпуче виблискувало під променями сонця. Очі птаха були схожі на дорогоцінне каміння, а крила – на великі язики полум'я. І раптом птах почав згоряти. Яскравим-яскравим вогнем. Сяяло все навколо. І в мить. Вона згасла. І все разом із нею. Я чекав. Та за кілька хвилин почав світитися струмок, що спадає з водоспаду. І потім я побачив того самого дивовижного птаха. Але зовсім в іншому вигляді. Пір'я її світиться блакитним світлом. А коли на них потрапляє світло загадкового заходу сонця вони відблискують як смарагди зелено-синіми квітами. Птах зникає так само, як і з'являється, ні звідки. Лише залишає по собі «вогняний» водоспад. Нам у якийсь момент здалося, що водоспад починає бути не водою, а лавою – настільки яскраво світилася вона.» Після цього птах повинен підлетіти до екрану і там вже за вашим планом. Емблема та інші моменти. 

– Так, уже щось промальовується. - сплескуючи руками говорив Ваня.  

– А що більше ніхто не підготувався? – Олексій Дмитрович подивився на Дашу.  

– Що ти на мене дивишся? Моя ідея в сто разів гірша. Тож продовжуємо розглядати цю. 

– Навіть не скажеш нам? – запитав Ваня.  

– Тоді розходимося. Завтра ви підлаштовуєтеся під роботу. А студент раз пройшла свій бойовий іспит піде зі мною. Так і бути віддам їй її перепустку. – підіймаючись взяв мене за руку. – Тебе брали на роботу як начальника маркетингового відділу. Тому завтра чекаю у себе в кабінеті. Сподіваюся не підведеш принцесо. – сказав практично в губи, зупиняючи пульс та вмить розвернувся та пішов. А я стояла ще хвилин п’ять, ніби вкопана у той клятий паркет лиш пальцями намагалася втримати його дихання, що дозволяло посміхнутися. 

Все ж таки заспокоївшись я взяла сумку й пішла до ліфту щоб спуститися на паркування. І на моє щастя у ньому я була одна.

У голові крутилися думки. Алекс. Все ж зробив вигляд ніби ми незнайомі. Хоча, а що я хотіла? Сама ж просила. Сама проганяла, змушувала забути.