Сльози героя

Маленький Тимко сидів на прохолодних східцях, задумливо вдивляючись у міській, світанок. Поки більша частина мешканців старої дев'ятиповерхівки лише виринають з обіймів сну, він має трохи часу, аби дивлячись на ранкове сонце, пригадати дні коли він був по-справжньому щасливим.

У тендітних долоньках Тимка промайнула іграшкова фігурка Бетмена. Найулюбленіший персонаж, який у думках хлопчика завжди відгукувався на його заклик про допомогу. Так було завжди, але не того дня, коли він був потрібен найбільше.

З виру думок, малечу вирвав скрип дверей, що несподівано прочинилися за його спиною. Тимко швидко озирнувся, побачивши на східцях знайому постать.

Високий молодик у затертих блакитних джинсах, і шкіряній косусі, одягненій поверх сірої футболки з ледь помітною емблемою зірки. Спортивні кросівки ранкового гостя повільно закрокували східцями, й вже за мить їхній власник обережно присів біля хлопчика.

Сашко, але як частіше називали його друзі - Алекс. Старший брат про якого можна лише мріяти. Він не з тих хто образить. Завжди прийде на допомогу і розуміє без слів. А ще він працює механіком з ремонту мотоциклів. Одним словом - він крутий. Він справжній.

Ранковий вітер на мить ковзнув обличчям Сашка, розкуйовдивши пасма чорного волосся, що нерівними кінцями торкалось плечей. Тимко невимушено спіймав на собі погляд блакитних очей брата, зрозумівши суть майбутньої розмови.

— Сумуєш? — тихо запитав Алекс, хоча давно знав відповідь на власне запитання.

— Так, — коротко відповів Тимко вдивляючись у схід ранкового сонця.

Чудове народження нового дня, що у маленькому серці від певного часу сприймалося геть інакше.

Мама хлопців, яка два роки тому померла від серцевої недостатності завжди була першою, чиї очі прокидаючись бачив Тимко. І якщо двадцяти п'ятирічний Сашко, який нині став опікуном Тимка, попри біль втрати намагався тримати сум у собі, для молодшого брата в його маленькі десять це було надскладне випробування.

— Я просив, — голос Тимка ледь помітно затремтів і стримуючи сльози, хлопчик поглянув у ранкове небо. 

— Я знаю, — відповів Алекс.

— Навіть його! — фігурка у руках Тимка здригнулася. — Але він не допоміг. Цього разу добро програло!

У такі моменти Сашкові було особливо важко дібрати слів, адже для молодшого брата вони навряд щось змінять, принаймні зараз.

— Іноді стається так, як має статися. Як не безглуздо це пролунає, та згодом життя покаже, що все було на краще, — Сашко на мить затнувся. — Мені також дуже її бракує.

Тимко знову поглянув у небо, аби зрадницькі струмки, що зірвалися з його очей були менш помітними. Хлопчик безумовно почув слова брата, втім не подав вигляду.

— У справжньому двобої він програв би Джокерові. Він слабкий. Такий, як і я, — фігурка Бетмена знову здригнулася у маленьких долонях. — Дозволь мені трохи побути самому, будь ласка.

Витримав кількасекундну паузу, Сашко схвально захитав головою і підвівшись, зник у дверях під'їзду.

Повернувшись до квартири, Алекс увімкнув кавомашину і впав у крісло навпроти комп'ютера. На душі було кепсько. Минуло два роки, але здавалося для Тимка все сталося ніби вчора.

Переглянувши нові замовлення, Алекс невимушено затулив обличчя долонями. Наявність постійної роботи приємно тішила, втім останні два роки Сашко працював, як проклятий, аби у Тимка було все, що могло бодай трохи розрадити малого.

— З понеділка, — ледь чутно мовив до себе Алекс, вкотре даючи обіцянку взяти собі пару днів заповітних вихідних.

У цю мить кавомашина сповістила, що ароматний напій готовий, й озброївшись філіжанкою улюбленої кави, Алекс знову повернувся до крісла.

Увагу Сашка несподівано привернув рекламний банер, що раптово вигулькнув на широкому екрані монітора.

— «Аніме косплей-фестиваль», — мовив Алекс, клікнувши, аби відкрити сторінку.

Згідно з дописом, за два дні в Івано-Франківську мав відбутися по-справжньому визначний захід. Сотні учасників з різних куточків України мали з'їхатися на свято, аби сколихнути його феєрією незвичних костюмів та яскравих образів. Уважно прочитавши умови, Сашко зробив висновок, що окрім поціновувачів аніме персонажів до свята можуть долучитися й учасники, які небайдужі до колоритних образів у цілому.

Зробивши ковток міцної кави, Сашко замислився. Ідея, що спалахнула у його голові, на перший погляд, здавалася божевільною, але це був шанс, й Алекс не мав права його змарнувати.

— «Приз за найоригінальніший образ». «Нагорода за найкращий авторський персонаж». Ось воно! — Сашко прокрутив скрол до заповітного пункту, притискаючи до вуха мобільний. — «Найкраща мініатюра у виконанні косплеєрів». Приз - виступ на сцені фестивалю.

— Біля апарата! — по інший бік слухавки почувся сонний чоловічий голос.

Клим - професійний каскадер, а за сумісництвом найкращий друг Алекса вже давно звик до авантюр, що їх свого часу вигадував товариш, проте, як саме він відреагує цього разу, Сашко не знав.

— Привіт! Маєш хвилину? — поспіхом запитав Алекс.

— Я сама уважність, друже! — невимушено позіхнув Клим.

— Мені потрібна твоя допомога, — голос Алекса набув серйозних нот. — Ми вирушаємо на фестиваль!

По інший бік слухавки запала тиша.

— Іще раз, будь ласка? — намагаючись переварити щойно отриману інформацію озвався Клим.

— Косплей фестиваль. За два дні. Це коли люди…

— Я знаю, що таке косплей, друже, — не дав договорити Клим. — Ми яке відношення до того маємо. Чи ти вирішив змінити мотоспорт на карнавал?

Алекс зробив великий ковток, й продовжив:

— Мені потрібні костюми. Пам'ятаю, ти колись розповідав, що маєш знайомих, — голос Сашка набув прохальних нот. — Авжеж, як каскадер ти безумовно маєш знати когось із когорти людей дотичних до цього.

— Що за костюми? — відчувши хвилювання друга, перейшов до справи Клим.

— Супергероїка. Бетмен та Джокер! — випалив Сашко. — І твоя присутність.