Глава 34: Епілог. Золоті нитки долі

Минув рік. Весна прийшла в долину раніше, ніж зазвичай, вкривши кам’янисті схили килимом із жовтих гірських квітів. Повітря було чистим і п’янким, напоєним запахом хвої та талого снігу.

Златан стояв на ґанку нової, просторої хати, яку вони з Воріном добудували минулої осені. Він обтесував шматок кедра, перетворюючи його на іграшку. Двері рипнули, і вийшла Астра. Вона ступала тихо, тримаючи на руках тримісячну доньку. Очі малечі були незвично світлими — золотими, як ранкове сонце, але в них не було ні болю, ні загрози.

Поруч на лаві, підставляючи обличчя теплим променям, сидів батько Астри. Він більше не виглядав як змарніла тінь, якою був усі ці роки. Тепер у його погляді був спокій, а на вустах грала легка усмішка, коли він простягнув палець, щоб маленька онука вхопила його своєю крихітною долонею.

З боку гірської дороги почувся стукіт коліс і тупіт копит. — Їдуть, — коротко сказав Златан, відкладаючи інструменти.

Попереду невеликої кавалькади верхи їхав Кайден. На ньому не було корони, лише простий дорожній одяг з якісної тканини, але постава видавала в ньому короля. Поруч, трохи позаду, їхала Валлерія — незмінно у легкій броні, з уважним поглядом, що вже звично сканував периметр.

Замикав процесію розкішний екіпаж. Коли він зупинився, з нього першим вийшов герцог Октавіан — міцний, впевнений чоловік, який за останній рік став надійною опорою трону в питаннях кордонів. Він дбайливо подав руку своїй дружині.

Коли Лія ступила на траву, Астра миттєво все зрозуміла і радісно зойкнула. Під вільною сукнею принцеси чітко виднівся округлий животик — вона була вже на п’ятому місяці.

— Ліє! — Астра передала дитину Златану і кинулася обіймати зовицю. — Ми хотіли розповісти особисто, коли приїдемо на свято, — засміялася Лія, міцно притискаючи до себе Астру. Вона сяяла тим особливим світлом, яке з'являється, коли жінка носить під серцем нове життя. — Октавіан довго не міг залишити справи в герцогстві, але я сказала, що не пропущу першу весну нашої племінниці.

Октавіан підійшов до чоловіків, потискаючи руку Златану та шанобливо киваючи батькові Астри. — Моя дружина вміє бути переконливою, — з усмішкою зауважив герцог. — Але я радий, що ми нарешті вибралися з маєтку. В палаці зараз спокійно, кордони надійні, тож можна дозволити собі свято.

Бенкет влаштували просто неба. Довгий стіл ломився від страв, які приготували жінки з села. Атмосфера була легкою і родинною, без зайвого офіціозу.

Батько Астри, на диво, знайшов спільну мову з Октавіаном. Він підливав герцогу домашнього вина і жваво обговорював з ним будівництво нових водяних млинів у долині, креслячи щось просто пальцем на столі. Кайден та Златан сиділи біля вогнища, говорячи про майбутнє, але не як монарх і вигнанець, а як два брати.

Валлерія стояла трохи осторонь, у затінку розлогого дуба. Навіть тут вона не втрачала пильності. Кайден, піднявши келих, перевів погляд у її бік. Він на мить затримався на її зосередженому обличчі, спостерігаючи за тим, як вітер грає пасмом її волосся, і на його вустах з'явилася тонка, ледь помітна посмішка. Валлерія відчула цей погляд. Вона не змінила пози, лише коротко, стримано кивнула йому у відповідь. Цього було достатньо.

Коли сонце сховалось і небо вкрилося розсипом зірок, Астра і Златан відійшли до краю пагорба. Звідси було видно вогні їхнього дому і чути сміх рідних.

— Подивись на них, — прошепотіла Астра, спираючись на плече чоловіка. — Сім'я нарешті єдина. І в палаці, і тут, у горах.

Златан обійняв її однією рукою, притискаючи до себе. — Це не кінець історії, Астро. Це лише закінчення першої глави. Все наше життя — і життя наших дітей — тепер належить нам.

Астра розкрила долоню. На ній спалахнув маленький, теплий золотий вогник. Це більше не була руйнівна сила — це було світло надії. Вона дмухнула на нього, і вогник полетів у небо, приєднуючись до мільйонів зірок, охороняючи мир тих, хто навчився кохати всупереч усьому.

КІНЕЦЬ КНИГИ.