Вони ввірвалися в камеру якраз у той момент, коли Галліус та Октавія почали співати закляття. Лія лежала в центрі піднятого кам’яного кола, її шкіра була майже прозорою, а навколо неї вихором крутилися чорні магічні нитки.
Король сидів у кріслі поруч, спостерігаючи за процесом. Він виглядав як живий мертвець — обтягнутий шкірою череп із палаючими очима.
— Нарешті, — прохрипів він, побачивши Златана та Астру. — Приведіть дівчину до вівтаря. Лія була лише розігрівом. Ваша присутність лише прискорить мою перемогу.
Галліус завмер, побачивши Златана з оголеним мечем. — Принце... зупиніться! Якщо перервати ритуал зараз, вибух знищить усю вежу!
— Тоді нехай вона горить! — Златан кинувся до Лії, але магічне коло відкинуло його назад.
Астра зробила крок вперед. Вона не дивилася на Короля, не дивилася на старійшин. Її погляд був прикутий до Лії. — Відпустіть її, — її голос звучав як тисяча дзвонів. — Зараз же.
Вона підійшла до краю вівтаря. Чорні нитки спробували вчепитися в неї, але вмить згоріли від дотику її світла. Король спробував підвестися, його рука потягнулася до Астри. — Віддай... віддай мені те, що належить мені по праву народження...
— Це не твоє право, — Астра взяла за руку Лію, і в ту ж мить Златан схопив Астру за іншу руку, замикаючи коло. — Це право тих, хто здатен любити, а не лише панувати.
Золоте світло Сльози Сонця хлинуло в тіло Лії, випалюючи чорноту. Галліус впав на коліна, закриваючи обличчя руками, коли вівтар під ними почав тріскатися.
— Кайдене! Забирай Лію! — крикнув Златан.
В цей момент двері підземелля вибухнули. На порозі з’явилася Валлерія — її обладунок був залитий кров'ю, волосся розпатлане, але вона була жива. За нею в залу ввірвалася «Чорна Варта».
Король видав страшний, нелюдський крик, бачачи, як його останній шанс на безсмертя розсипається в прах. Він спробував кинутися на Астру, але його власне тіло, виснажене «Чорним вигоранням», почало розпадатися на попіл прямо в повітрі, не витримавши чистої енергії сонячного світла.
Вежа здригнулася. Час виходити закінчувався.