Глава 27: Шлях у темряві

У цей самий час, далеко під мурами столиці, у вузьких і вологих тунелях «Чорної Варти», просувався невеликий загін. Попереду йшла Валлерія, її темне довге волосся було зібране у тугий вузол, а рука лежала на ефесі меча. За нею слідували Златан і Астра, замикали коло Кайден та Міра.

— Ми підходимо до роздоріжжя, — прошепотіла Валлерія, зупиняючись біля стіни, вкритої мохом. — Ліворуч — вихід до казарм, праворуч — шлях до підземель вежі. Нам треба праворуч.    

Златан відчув, як Астра стиснула його руку. У цьому замкненому просторі її магія відчувалася особливо гостро — вона пульсувала, наче серце, що б’ється занадто швидко.

— Ти відчуваєш це? — запитала вона тихим голосом, що відлунював від склепіння.

— Що саме? — перепитав Златан.

— Вівтар. Він... він наче кличе мене. Він голодний.

Міра дістала з сумки невелику скляну колбу з фосфоресцюючою рідиною. — Це означає, що старійшини вже активували стародавні камені. Вони створюють магічний вакуум, щоб витягнути силу, як тільки джерело опиниться поруч. Астро, ти маєш триматися ближче до Златана. Тільки ваш зв'язок може створити щит.

Раптом зверху почувся глухий гуркіт — звук сотень ніг. — Гвардія палацу приведена в бойову готовність, — зауважив Кайден, дивлячись на стелю тунелю. — Батько щось відчув. Або Маркус знову почав свою гру.

— Нам байдуже на Маркуса, — Валлерія витягла меч. Його сталь блиснула в слабкому світлі колби Міри. — Наша мета — вежа. Якщо Лію не витягнемо зараз, завтра на світанку вівтар отримає свою першу жертву.

Вони рушили швидше. Повітря ставало важчим, а стіни тунелю почали вібрувати від низького гулу. Вони входили в зону дії вівтаря. Златан міцніше обхопив пальці Астри.

— Ми встигнемо, — сказав він, дивлячись їй в очі. — Цього разу ми прийшли не як втікачі. Ми прийшли як ті, хто повертає своє.