Глава 26: Холод підземелля

Темниця під північною вежею була місцем, куди не доходило навіть відлуння палацового життя. Тут пахнуло вогкістю та старовиною. Лія сиділа на вузькій кам’яній лаві, обхопивши себе руками. Її розкішна сукня була забруднена пилом, а пальці змерзли до оніміння.

Важкі двері зарипіли, і в камеру ввійшов Галліус. Старійшина тримав у руках каганець, який кидав на стіни довгі, потворні тіні. Його обличчя здавалося жовтим і виснаженим.

— Навіщо ви прийшли? — голос Лії був твердим, незважаючи на холод. — Подивитися на справу своїх рук?

— Я прийшов сказати, що мені шкода, дитино, — Галліус опустив очі. — Але Король не залишив нам вибору. Його хвороба прогресує надто швидко. Він уже не може підвестися з ліжка без допомоги. Він марить вівтарем.

— І ви вирішили підгодувати його марення кров’ю мого брата? — Лія встала, підходячи до грат. — Ви ж знаєте, що цей ритуал не дасть йому життя. Він лише розірве зв'язок нашої землі з сонцем. Ви — охоронець знань, Галліусе, а не м'ясник!

Старійшина здригнувся. — Ми прискорюємо процес. Король боїться, що не доживе до повного місяця. Ритуал відбудеться завтра на світанку. Якщо Валлерія не принесе джерело... він наказав використати твою кров, Ліє. Ти — частина королівської родини, у твоїх венах теж є іскра, хоч і слабка. Він готовий випалити тебе дотла, аби лише протриматися ще кілька днів.

Лія відчула, як крижаний жах прокотився її спиною. Вона знала, що батько жорстокий, але не думала, що він здатен на жертвопринесення власної доньки.

— Тоді біжіть, — прошепотіла вона. — Біжіть до вівтаря і моліться, щоб мої брати не встигли. Бо якщо вони прийдуть, вони не залишать від вашої ради навіть попелу.

Галліус нічого не відповів. Він лише залишив каганець біля грат і мовчки вийшов, замикаючи двері на важкий засув.