Глава 24: Зустріч на лезі

Кінь Кайдена ледь не збивав копита об гостре каміння, прориваючись крізь густий туман. Коли він вилетів на плато перед мисливським будиночком, шлях йому перегородили два вершники «Чорної Варти». Їхні списи були опущені, але вони не атакували.

— Пропустити його, — пролунав голос Валлерії.

Вона стояла осторонь, біля самого краю прірви. Коли Кайден зіскочив на землю, вона повільно зняла шолом. Її темне, довге і неймовірно густе волосся розсипалося по плечах, контрастуючи з холодним блиском обладунків. Валлерія виглядала виснаженою, але її погляд залишався гострим.

— Валлеріє! — крикнув Кайден, підходячи ближче. — Ти знаєш, навіщо він хоче тіла. Бланка бачила підготовку вівтаря. Це не просто кара, це безумство.

Валлерія спостерігала за ним, не ворушачись. — Я солдат, Кайдене. Наказ був чітким: привезти джерело сили.

— Ти принесеш йому смерть того, з ким роками ділила хліб і тренувальну залу? — Кайден зробив крок вперед. — Ти і Златан разом вчилися тримати меч, разом проливали кров на тренуваннях. Ви однолітки, ви виросли на очах одне одного. Ти справді збираєшся вбити свого брата по зброї?

Валлерія мовчала, дивлячись у бік будиночка. Там на ґанку з’явилися Златан і Астра. Побачивши Валлерію, Златан напружився, але в його очах не було страху — лише болюче впізнавання. Він пам'ятав кожен їхній спаринг, кожну перемогу й поразку, які вони пережили разом, поки Король гартував із них ідеальних захисників престолу.

— Дивись на них, — прошепотів Кайден. — Вони — єдине ціле. Якщо ти вб'єш їх, ти знищиш те, що ви зі Златаном колись присягалися захищати.

Валлерія перевела погляд на Кайдена. — Ви всі зробили свій вибір проти волі батька. І Златан, і ти, і навіть Лія в палаці.

— Ми зробили вибір на користь життя, — відрізав Кайден. — Що обереш ти? Сліпу вірність тирану чи свого друга?

Валлерія повільно поклала руку на руків'я меча. Бійці «Чорної Варти» миттєво зметнулися в сідлах. Кайден також приготувався до бою. Але Валлерія, не озираючись, наказала:

— Капітане, залишайтеся на позиціях. Жодного руху.

Вона попрямувала до будиночка. Златан зробив крок назустріч, прикриваючи собою Астру. — Валлеріє, — сказав він тихо. — Ти прийшла закінчити навчання?

— Навчання закінчилося в той день, коли Король наказав готувати вівтар у підземеллях, — відповіла вона, зупиняючись навпроти нього. — Він хоче твоє тіло, Златане. Він хоче силу, яка тепер тече крізь тебе. Ти готовий віддати її йому?

— Тільки з моїм життям, — жорстко відповів той.

Валлерія кивнула. Вона повільно витягла свій меч, але замість удару перевернула його руків'ям до Златана і опустилася на одне коліно. Її важке темне волосся торкнулося снігу.

— «Чорна Варта» не служить тиранам, які оскверняють власних синів, — вимовила вона так, щоб кожен солдат почув її. — Мій меч належить тобі, Златане. Не як принцу, а як воїну, який знайшов у собі сили повстати.Капітан варти та його люди, побачивши жест своєї командирки, почали один за одним схиляти голови.