Гори зустріли переслідувачів крижаним вітром. Валлерія їхала попереду загону. За нею рухалася «Чорна Варта» — підрозділ, сформований із тих, кого суспільство вважало мертвими або зниклими. Сироти, колишні в'язні, солдати без імен. Їхня вірність Валлерії була абсолютною і не обговорювалася.
Валлерія зупинила коня на вузькому карнизі. Вдалині ледь виднівся дим мисливського будиночка.
— Пані, — до неї під’їхав капітан варти. — Периметр замкнено. Вони всередині. Чекаємо сигналу.
Валлерія не ворухнулася. Вона дивилася на будиночок крізь забрало шолома. — Стріли прибрати, — пролунав її рівний голос. — Чекати.
— Король вимагає завершення до світанку, — зауважив капітан.
— Я знаю, що він вимагає, — відрізала Валлерія. — Жодного руху без моєї команди. Навіть якщо з’явиться принц Кайден. Пропустіть його прямо до мене.
Вона залишилася нерухомою, наче вросла в сідло. Її фігура на фоні снігу здавалася чорною міткою на білому полотні. Жоден із бійців «Чорної Варти» не знав, яким буде її наступний наказ, але кожен був готовий виконати його без вагань.