Глава 21: Перша іскра

Після битви в селі вони змушені були тікати ще вище в гори. Старий мисливський будинок, прихований у скелях, став їхнім тимчасовим притулком. Міра та батько Астри пішли розвідувати шлях далі до перевалу, залишивши Златана та Астру наодинці біля каміна.

Астра сиділа на хутрі, дивлячись на вогонь. Тепер вона не боялася полум'я — вона відчувала його як частину себе, але воно більше не боліло. Вона повернула голову до Златана, який сидів поруч, перев'язуючи свою обпечену руку.

— Тобі все ще боляче? — тихо запитала вона.

— Цей біль... він інший, Астро, — Златан відклав бинти. — Він нагадує мені, що я живий. І що ти в безпеці.

Він подивився на неї, і в цьому погляді не було магічного Поклику чи принцівської гордості. Там було щось набагато простіше й сильніше. Астра повільно простягнула руку і торкнулася його долоні. Цього разу це не був ритуал. Це був перший дотик, продиктований серцем.

Златан не відвів руки. Він плавно наблизився, і його подих торкнувся її щоки. Повітря навколо них наче згустилося, але не від магії, а від напруги, що накопичувалася всі ці дні переслідувань.

— Я думала, що магія — це все, що нас пов'язує, — прошепотіла вона, заглядаючи в його темні очі.

— Магія лише відкрила двері, — відповів він. — Усе інше... це ми.

Він обережно торкнувся пальцями її підборіддя, піднімаючи його. Їхні губи зустрілися в першому поцілунку. Це не був вибух чи пожежа, це було глибоке, заспокійливе відчуття впізнавання, наче вони нарешті повернулися додому після довгої подорожі. У цьому поцілунку була обіцянка: що б не приготував для них Король чи Валлерія, вони зустрінуть це разом.

Астра заплющила очі, відчуваючи, як золота іскра всередині неї спалахує з новою, чистою силою. Це був початок чогось більшого, ніж просто виживання.