Глава 19: Ціна світла

Коли золоте сяйво нарешті почало згасати, на площі запала така тиша, що було чути лише тріск обвуглених смолоскипів. Сніг навколо Златана та Астри випарувався, залишивши ідеальне коло сухої, чорної землі, від якої ще йшла легка пара.

Златан відчув, як напруга в його м’язах зникає, залишаючи по собі нищівну втому. Його права рука, якою він тримав Астру, була вкрита тонкими багряними лініями — магічними опіками, що нагадували візерунки блискавок. Він розтиснув пальці, і Астра безсило опустилася на його груди, важко дихаючи.

— Ти... ти зробив це, — прохрипіла вона, торкаючись його обличчя. Її пальці все ще тремтіли, але тепер це було тремтіння втоми, а не болю. — Ти витримав те, що мало тебе спопелити.

Златан спробував посміхнутися, хоча кожен вдих давався йому з зусиллям. — Я сказав, що не відпущу, — тихо відповів він. — Тепер ми дихаємо одним вогнем, Астро. Ти більше не одна в цій клітці.

Їхній момент перервав брязкіт обладунків. По інший бік площі Маркус, чий обладунок був погнутий і заплямований кіптявою, намагався підвестися, спираючись на уламок свого меча. Його очі горіли божевільною люттю, а з кутика рота текла темна кров.

— Зрадник... — виплюнув він. — Ти обрав відьму замість свого короля. Ти не принц... ти мертвець.

Гвардійці, що залишилися на ногах, вагалися. Вони бачили силу, якої не бачили ніколи раніше, і бачили свого принца, що стояв як живий щит, обпалений, але незламний. Златан, навіть знесилений, закрив Астру собою, виставивши вперед обпечену руку.

— Геть! — голос Златана, хоч і тихий, розрізав повітря, як лезо. — Ідіть до мого батька і скажіть: Сльоза Сонця більше не належить йому. Вона не зброя. І якщо ви ще раз ступите на цю землю — я не буду стримувати цей вогонь. Він спалить не тільки ваші щити, а й вашу вірність тирану.

Маркус хотів щось крикнути у відповідь, але, побачивши рішучість у власних солдатах, що почали опускати мечі, лише люто заричав. Поранені гвардійці почали повільно відступати в темряву лісу, забираючи свого полководця.

Як тільки вороги зникли з очей, на площу вибігли Міра та Батько Астри.

— Златане! — Міра опинилася поруч за мить. Вона впала на коліна, миттєво хапаючи його за руку. — О боги, твій пульс... це диво, що твоє серце не зупинилося. Ти став частиною її потоку, розумієш? Тепер ви пов'язані самою суттю.

Вона швидко дістала з сумки флакон і почала поливати його рани прохолодною рідиною. — Ти справді божевільний, братику, — пробурмотіла вона, кинувши погляд на Астру. — Але це найкраще божевілля, яке я бачила. Астро, допоможи мені його підняти, він ледве тримається на ногах!

Батько Астри підійшов до доньки. Він зупинився на мить, а потім міцно обійняв її, вперше за багато років не відчуваючи страху. — Селеста пишалася б тобою, — прошепотів він. Потім він підняв очі на Златана. — Дякую, принце. Я не вірив, що хтось із палацу здатен на таку жертву. Ви врятували мою віру в людей.

Златан, спираючись на плече Міри та Астри, важко підвівся. — Ми маємо йти, — сказав він, дивлячись у бік гір. — Це була лише перша битва.

— Повністю згодна, — підхопила Міра, перевіряючи сумки. — Рушаймо за млин! У нас мало часу, поки вони не привели підкріплення.