Сльоза сонця
Глава 16: Спадщина Селести
Астра різко прокинулася, важко хапаючи ротом повітря. Сонце вже почало сідати за горизонт, забарвлюючи небо в тривожні багряні кольори. Поруч сидів Златан.
— Що ти бачила? — запитав він тихо.
— Я бачила маму, — Астра витерла сльози. — Вона нічого не казала про магічні артефакти, Златане. Вона сказала, що я маю «прийняти коріння». Ворін... він знає щось про моє дитинство, чого не знає навіть батько. Якусь таємницю про те, як печатки були накладені насправді.
Астра судорожно стиснула на грудях старий, потемнілий від часу срібний медальйон, який вона завжди носила під одягом. — Вона вказала на це. Це медальйон Селести. Ворін казав мені колись, що якщо я захочу дізнатися правду, я маю принести його йому, коли «вогонь заговорить».
Златан примружився. — Тобто, Ворін чекає на знак від тебе?
— Так. Він знає, як стабілізувати потік, щоб я не згоріла. Але він ніколи не розповів би цього принцу чи гвардійцю. Він боїться, що королівство використає мене як зброю. Ми маємо повернутися, Златане. Тільки Ворін знає, як зняти біль, не руйнуючи мене.
Златан кивнув. Тепер це не був пошук «чарівної палички», це був пошук знань, які могли врятувати їй життя. — Повертатися в село, де Маркус встановив шибениці — це самогубство. Але якщо це єдиний шанс... ми це зробимо.
#4613 в Любовні романи
#1199 в Любовне фентезі
#1471 в Фентезі
Відредаговано: 21.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
