Глава 15: Сталева маска Валлерії

У головній залі палацу пахло воском і залізом. Кайден стояв біля великої карти королівства, відчуваючи на собі важкий погляд батька. Король сидів на троні, і його права рука час від часу нервово здригалася — хвороба, яку він так ретельно приховував, починала брати своє, перетворюючи його на розлюченого звіра в пастці.

— Маркус звітує про спалах на заході, — голос Короля був сухим, як старий пергамент, але в ньому відчувалася небезпечна вібрація. — Твій брат і сестра все ще не повернулися. Кайдене, ти знаєш, де вони?

— Златан завжди був схильний до самовільних подорожів, батьку, — спокійно відповів Кайден, хоча всередині в нього все стиснулося. Він знав, що кожен день зволікання наближає його родину до катастрофи. — А Міра... ви ж знаєте її пристрасть до рідкісних трав у горах. Вона могла піти за ним, щоб він не наробив дурниць.

Король різко встав, і звук його важких перснів, що вдарилися об дерев'яне бильце трону, пролунав як постріл. — Не тримай мене за дурня! Валлеріє!

З тіні колони, наче сама частина палацового муру, вийшла Головнокомандувачка. Її обладунки були настільки чистими, що в них відбивалося полум'я смолоскипів. Вона вклонилася, але її обличчя залишалося абсолютною, непроникною маскою.

— Підготуй гвардію, — наказав Король. — Якщо Маркус не впорається протягом трьох днів, ти особисто очолиш каральну експедицію. Мені не потрібні виправдання чи розповіді про сімейні зв'язки. Мені потрібне джерело. Будь-якою ціною.

Кайден подивився на Валлерію, намагаючись знайти в її погляді хоч якусь ознаку тієї жінки, яка колись, ще в його дитинстві, показувала йому, як правильно тримати меч. Але він бачив лише холодний блиск темних очей. Вона не вимовила жодного слова, лише коротко кивнула і вийшла із зали, чекаючи на наказ.

Пізніше, зустрівши її в темному переході вежі, де вітер гуляв між камінням, Кайден перегородив їй шлях. — Ти справді збираєшся це зробити? — запитав він тихо. — Полювати на них, як на звірів? Ти ж знаєш, що Златан і Міра там не просто так.

Валлерія зупинилася. Вона не намагалася обійти його, але її присутність тиснула сильніше за королівську владу. — Я виконую накази Корони, принце, — її голос був рівним, без тіні сумніву чи співчуття. — Це те, що робить нас тими, хто ми є. Поради щодо милосердя краще залиште для вашої сестри Лії.

Вона пройшла повз нього, і Кайден відчув лише холодний подих металу. Валлерія здавалася йому тепер найнебезпечнішою загрозою — вона була надто бездоганною у своїй відданості, і це лякало його більше, ніж гнів батька. Якщо вона отримає наказ вбити — вона вб'є, не моргнувши оком.