Глава 14: Гірське притулок

Сонце ледь пробивалося крізь густий туман ущелини, коли Астра розплющила очі. Голова була важкою, а руки нили від тупого болю, але той жахливий вогонь, що роздирав її вчора, нарешті вщух. Вона відчула приємну прохолоду на своїх долонях.

Подивившись вниз, вона побачила Златана. Він заснув прямо сидячи на землі, спершись спиною на скелю, але його руки все ще міцно тримали її долоні. На його шкірі вона помітила червоні плями — сліди від опіків, які він отримав, забираючи її жар на себе.

Астра завмерла, боячись ворухнутися. Вперше в житті вона дивилася на чоловіка не з острахом, а з болючою ніжністю. Її перший свідомий дотик був майже невагомим — вона кінчиками пальців торкнулася його щоки, наче перевіряючи, чи він справжній.

Златан миттєво розплющив очі. Його рука автоматично сіпнулася до кинджала на стегні, але, побачивши Астру, він одразу розслабився.

— Ти прокинулась, — його голос був хрипким від сну. Він не відпустив її рук, навпаки, злегка стиснув їх.

— Твої руки... я зробила тобі боляче, — прошепотіла вона, дивлячись на його опіки.

— Це дрібниці, Астро. Головне, що ти повернулася, — він пильно подивився їй в очі. — Ти не чудовисько, як ти думаєш. Ти — сила, яку намагалися прикути ланцюгами. Твоя мама знала це. І я це знаю.

Міра, яка вже поралася біля коней неподалік, кашлянула, руйнуючи інтимність моменту. — Маркус не чекатиме. Я знайшла стежку далі на північ. Там є старе пастуше укриття, де ми зможемо перечекати день.

Златан підвівся, допомагаючи встати Астрі. Коли її ноги здригнулися, він підхопив її за талію. На мить вони опинилися зовсім близько. Астра відчула його запах — морозне повітря, метал і трохи хвої. Їхні погляди зустрілися, і в цьому мовчанні було сказано більше, ніж у будь-яких словах.

— Я не відпущу тебе, — тихо сказав він, і Астра зрозуміла, що тепер її життя назавжди пов'язане з ним.