Глава 13: Очі палацу

Поки в горах вив вітер, у столиці панувала важка, задушлива тиша. Палац нагадував величезний склеп, де кожен крок гвардійців відлунював загрозою. Лія стояла біля вікна своїх покоїв, спостерігаючи за тим, як у внутрішньому дворі збирається новий загін підкріплення для Маркуса.

— Вони виїжджають на світанку, — прошепотіла Бланка, молода покоївка, яка саме розчісувала волосся принцеси. — Кажуть, король наказав Маркусу не повертатися без джерела, навіть якщо доведеться спалити весь західний край.

Лія здригнулася. Вона не знала точно, де зараз перебувають її брат і сестра. Златан зник першим, за ним — Міра, і це раптове зникнення обох пекло її гірше за будь-яку таємницю. Якщо вони поїхали туди ж, куди зараз прямує Маркус, то вони в смертельній небезпеці.

— Бланко, мені потрібно передати записку Кайдену. Негайно, — Лія різко підвелася, підходячи до маленького секретера.

— Але, принцесо, за вашими дверима стоїть особиста варта короля! — втрутилася Софі, інша служниця. — Вони перевіряють кожного, хто виходить.

Лія подивилася на дівчат. Вони були з нею з дитинства, вони знали її страхи та її відданість братам. Служниці бачили, як після смерті Королеви Батько ставав дедалі жорстокішим, і знали, що Лія — єдина, хто ще може йому таємно протистояти.

— Використайте кошики з білизною. Софі, ти знаєш шлях через пральню до вежі Кайдена. Скажи йому: «Тінь накрила сонце». Він зрозуміє.

Коли дівчата вийшли, Лія відчула, як її серце калатає об ребра. Вона почала свою власну гру, ще не знаючи, до чого вона призведе. Вийшовши з кімнати під приводом прогулянки в саду, Лія зіткнулася з Валлерією. Головнокомандувачка стояла в тіні колонади, нерухома й холодна, наче статуя з чорного мармуру.

— Ви теж не спите, принцесо? — голос Валлерії був позбавлений будь-яких емоцій.

— Важко спати, коли під вікнами готуються до вбивства, — сміливо відповіла Лія.

Валлерія повільно повернула голову. На її обличчі не здригнувся жоден м'яз. Її погляд був важким і непроникним, наче закрите забрало шолома.

— Залізо виконує наказ. А наказ не має серця, — коротко відказала Валлерія і, розвернувшись, пішла геть.

Лія залишилася стояти в порожньому коридорі. Холодні слова Валлерії лише підсилили її тривогу. Вона дивилася вслід жінці, яку називали "Мечем Короля", і відчувала лише крижану впевненість у тому, що ця людина не зупиниться ні перед чим, щоб виконати волю її батька.