Глава 11: Перший вибух

Скелясті стежки гір впивалися в босі ноги, але Астра не відчувала холоду. Весь її світ звузився до ритмічного дихання Златана попереду та глухого болю в грудях, де серце наче перетворилося на розпечене вугілля. Темрява накрила гори швидко, і тільки місячне світло сріблило гострі піки, що нагадували спити гвардійців.

— Треба зупинитися, — кинув Златан, коли вони дісталися вузької ущелини, прихованої за каскадом замерзлого водоспаду. — Коні виснажені, а нам треба обробити рани.

Як тільки вони зупинилися, напруга, що тримала Астру, лопнула. Вона впала на коліна, хапаючись за зап’ястя.

— Я не можу... воно випалює мене зсередини! — закричала вона.

З-під шкіри Астри почало пробиватися не просто світло, а справжнє полум'я. Друга печатка, пошкоджена під час сутички біля хатини, почала розсипатися золотим пилом. Повітря в печері миттєво розжарилося. Міра відскочила назад, закриваючи обличчя руками.

— Златане, назад! Печатка руйнується! — крикнула алхімік.

Але Златан не відступив. Він бачив, як Астра закидає голову назад, а її очі стають повністю золотими, без зіниць. Це був момент, коли людина зникає, поступаючись місцем первісній силі. Раптом зверху почувся гуркіт — загін Маркуса, що йшов верхньою стежкою, почув її крик.

— Вони там, внизу! — пролунав голос гвардійця.

Стріла пролетіла в лічених сантиметрах від обличчя Златана, влучивши в стіну печери. Побачивши небезпеку для Златана, Астра видала звук, схожий на рик пораненого звіра.

Це був не просто вибух — це був спрямований потік чистого сонячного вогню. Хвиля полум'я вирвалася з її рук, вдаривши в склепіння ущелини над головами гвардійців. Величезні кам'яні брили, оплавлені жаром, з гуркотом обвалилися, перекриваючи шлях солдатам і створюючи непрохідну стіну.

Коли пил осів, Астра лежала на холодній землі без тями. Її руки все ще диміли, а на місці другої печатки тепер був лише опік у формі квітки соняшника.