Глава 9: Залізо Маркуса

Тупіт копит наблизився, розриваючи тишу лісу, і раптом затих прямо перед хатиною. Астра затамувала подих, її пальці до болю впилися в долоню Златана. Вона відчувала, як крізь його шкіру просочується спокій, але страх, що роками жив у її серці, був сильнішим.

— Вони знайшли нас... Батько... вони вб'ють його! — прошепотіла вона, намагаючись вирватися, щоб кинутися до дверей.

— Стій! — Златан різко перехопив її за плечі, притискаючи до стіни в тіні. Його голос був твердим, як сталь. — Якщо ти вийдеш зараз, ти лише підтвердиш їхні підозри. Маркус не шукає селянку, він шукає зброю. Будь тихою, як попіл.

Знадвору пролунав важкий удар металевого руків'я меча об дерев'яні двері.

— Відчиняйте іменем Короля! — ревів голос Маркуса. — Ми знаємо, що в цьому домі переховують джерело забороненої магії. Не змушуйте мене спалити цей сарай разом із вами!

Златан швидко глянув у щілину ставні. На подвір'ї, вишикувані півколом, стояли гвардійці в чорно-червоних плащах. Маркус, високий і масивний у своїх темних обладунках, сидів на вороному коні, і в його очах не було нічого, крім холодної спраги виконання наказу.

— Я вийду, — прошепотів Златан до Астри. — Поки я буду говорити з ними, ти маєш пробратися до заднього вікна. Там, у чагарнику, тебе чекає Міра. Вона відведе тебе до Воріна.

— А як же ти? — Астра подивилася на нього, і в її погляді вперше промайнула не тільки тривога за себе, а й страх за цього дивного чужинця.

Златан ледь помітно посміхнувся, хоча його рука вже лягла на руків'я кинджала на стегні. — Я їхній принц, Астро. Маркус може бути псом мого батька, але він не наважиться пролити королівську кров без прямого наказу. Принаймні, я на це сподіваюся.

Він різко відчинив двері й зробив крок на ґанок, зачиняючи їх за собою. Світло дня різонуло по очах, але Златан навіть не здригнувся.

— Маркусе! — його голос прокотився подвір'ям, змушуючи солдатів на мить завмерти від несподіванки. — Ти став занадто галасливим. Хіба тебе не вчили етикету при зустрічі з членами королівської родини?

Маркус примружився, його обличчя перекосилося від подиву, який він швидко змінив на зневажливу маску. — Принц Златан? Яке несподіване... і підозріле місце для прогулянки. Що ви робите в цій глушині, коли ваш батько чекає на звіти в столиці?

— Я шукаю те, що втратив, — Златан спокійно спустився на одну сходинку вниз, перекриваючи огляд на двері. — А от що ти робиш тут, порушуючи спокій мирних людей? Чи в короля тепер настільки мало справ, що він посилає свого найкращого гончака перевіряти старі хатини?

Маркус повільно спішився. Кожен його крок супроводжувався важким брязканням металу. Він підійшов впритул до Златана, так, що вони опинилися майже обличчям до обличчя.

— Не грайте зі мною, принце, — просичав він. — Від цього місця тхне магією за версту. Печатки «Сльози Сонця» кричали в горах усю ніч. Відійдіть від дверей, або мені доведеться забути про вашу кров і згадати про свій обов'язок перед короною.

В цей момент з хатини долинув ледь чутний звук — тихий зойк і гуркіт падіння чогось дерев'яного. Астра, намагаючись вибратися, зачепила старий стілець.

Маркус миттєво вихопив меч. — Там хтось є! Взяти їх!

— Назад! — гаркнув Златан, оголюючи свій кинджал, але гвардійці вже рушили вперед.

Саме в цей момент повітря навколо хатини розірвав не людський крик, а справжній рев полум'я. Стіни за спиною Златана почали світитися зсередини, а з щілин вікон повалив золотий дим. Астра не встигла втекти — її страх перед Маркусом став останньою краплею, що зруйнувала ще одну печатку.

Златан зрозумів: тепер таємницю приховати неможливо. Битва почалася.