Глава 6: Золота іскра в натовпі

 
Ярмарок гудів, як розтривожений вулик. Ринок розкинувся на центральній площі, затиснутий між кам’яними стінами старих будинків. Астра міцніше притиснула до себе порожній кошик. Вона знала, що Батько розлютиться, якщо дізнається, що вона порушила наказ і пішла в селище. Але вдома не залишилося навіть хліба, а цілющий відвар Воріна закінчувався — без нього печатки пекли нестерпно.

«Просто швидко куплю зерна і назад», — заклинала вона себе, насуваючи каптур майже до самого носа.

Міра пробиралася крізь натовп з іншого боку площі. Її алхімічне чуття буквально вило від напруги. Повітря здавалося наелектризованим. Раптом її наче вдарило струмом — невидима хвиля жару пройшла крізь людей, змушуючи Міру зупинитися.

За кілька кроків, біля прилавка з мішками вівса, стояла дівчина в сірому. Вона намагалася бути непомітною, але магія навколо неї дрижала, як марево над розпеченим камінням. Коли дівчина простягнула руку за рештою, рукав плаща задерся.

Міра затамувала подих. На білому зап’ясті Астри пульсувала золота тріщина — тонка, яскрава, наче розплавлена сталь.

— Це вона… — прошепотіла Міра.

В ту ж мить Астра відчула на собі погляд. Вона різко обернулася, і їхні очі зустрілися. В погляді сіроокої дівчини з міста Астра побачила те, чого боялася найбільше — впізнавання.

Серце Астри стрибнуло в горло. Вона кинула кошик, забувши про решту, і пірнула в натовп. Вона бігла так швидко, як ніколи раніше, відчуваючи, як вогонь у венах розганяється від страху. Міра намагалася її наздогнати, кричала щось услід, але великий віз із бочками перекрив дорогу.

Тільки опинившись за межами ринку, на лісовій стежці, що вела до їхнього відшибу, Астра зупинилася, важко хапаючи ротом повітря. Її руки тремтіли, а з-під бинтів на землю впало кілька іскор.

— Вона побачила… вона все побачила, — в паніці шепотіла Астра, збиваючи попіл зі свого плаща і біжучи до безпечних стін своєї хатини.