* * *

         Зупинка на замовлення, куди подавали додатковий транспорт, знаходилася в самому центрі міста. Марині сюди, було ближче, аніж добиратися на автостанцію. Сьогодні п’ятниця, мабуть, буде багато студентів, тому поквапилася і виявилася там першою. Маршрутки ще не було, але люди назбирувалися швидко. Ще хвилина і тісну площадку зупинки справді доповнила галаслива компанія студентів. З-за рогу показався мікроавтобус і всіх, плече в плече, раптом споріднила злорадна напруга на обличчях: вгадати остаточний метр гальмівного маневру водія, щоб опинитися навпроти дверей.

         Ні, треба вибратися з цієї щільної лави дискомфорту і таки – на автостанцію. Та пізно. Юрба її просто валила в двері. Попри те,, що груди, здавалося, склалися гармошкою від тисняви, з останніх сил мусила метикувати не втратити землю під ногами. Оце напасть! Поперед неї кілька високих міцних та метикуватих парубків проворно вскочили в салон і швидко позаймали краї сидінь. Занесена сторонньою силою вслід за ними, Марина підходила до вільних місць, але парубки заявляли: «зайнято». Довелося вже біля заднього сидіння припасуватися всім своїм дрібним зростом до вертикальної труби, щоб не метлятися при їзді – вестибулярний апарат уже не той. Отже припасувалася й спостерігала. До салону продовжували заходити люди. Ті, що в віці, теж  отримували облизня, цікавлячись вільними місцями. Дівчата-студентки навіть не пробували цікавитися, а одразу ж апетитно зависали витягнутими кольоровими сосисками на трубі-утримувачі над своїми альма-матерними побратимами роду чоловічого, які цьому бравому роду чоловічому й «забили» місця.

         В результаті сидячими виявилися майже одні парубки, всі решту – стояли. Безпардонний регіт, крутожаргонні перегуки, пересипані матюками телефонні розмови, пронизливі зойки дівчат, схоплених сидячими за апетитне «що попало», заполонили й той простір, який ще залишався над головами. Словом – вуха в’янули, голова пухла, спина гула.

         Марина не витримала:

          - Шановні сидячі! Ви порушуєте громадський спокій у громадському транспорті. Припиніть, будь ласка.

 - Г-и-ги-и, не подобається, пані, треба було замовити собі таксі.

          - Мені не подобається, бо я маю право як і решту стоячих на спокійний проїзд. А ви наше право порушуєте.

- Бу-га-га-га, ну і шо? Розслабуха після навчального процесу, пані. Ги-ги-ги…

         - Молоді люди, сьогодні ви порушуєте наше право, а завтра десь порушуватимуть право ваше. І до чого так усі разом доживемося?

         - Ги-ги-ги, до бабла, пані, до бабла. Мали б ви на таксі, то й право би ваше не страждало, а так співчуваємо, га-га-га-га, - знову оглушливо вибухнув дикунський регіт.

          - Ми, стоячі, теж вам співчуваємо, шановні немічні та інваліди, - зі злісним сарказмом прокричала Марина.

         Тільки тепер на неї пооберталися та повитягували шиї всі, кому це сяк-так у цій тисняві вдалося.

         - Не поняв? Шо-шо там цьоця пікає? – задер голову голубоокий красень, що роздольно розвалився на сидінні поперед неї, авторитетно потіснивши прилиплого до мокрого вікна товариша.

Тут уже дрібно захихотіли дівчата.

         - А що, до всього ще й туго доходить? Така ж «цьоця» в тебе вдома є, твоєю матір’ю називається, - вп’ялася Марина своєю зеленаво-карою каламуттю в бездоганної чистоти голубінь навпроти.

          - Пішла нах…й! – не змигнувши й оком, видали несподівано його чуттєво-припухлі малинові уста.

Децибели реготу вкотре стрясли стисле повітря.

         - Пані, вам то треба? - кинув їй з-за плеча сивочолий дядько. - Ви, чесне слово, наче не нинішня.

         - Га-га-га… Хі-хі-хі… Га-га-га…

 - Як бачите, не нинішня. Будь ласка, передайте водієві, щоб зупинив автобус, мені зле, мушу вийти.

- Пане шофер, зупиніть, тут жінці погано!

         Її аж поривало від безвиході проковтнути кинутий в обличчя матюк від якогось невихованого шмаркача. Та що вдієш, коли до всього – жодного, обуреного цим, пасажира. Вона почала пробиратися крізь тисняву, бо в мікроавтобуса був лише єдиний вхід і вихід. Опинившись попереду сидіння свого кривдника, її раптом осінило. Круто розвернулася і майже ніс до носа нахаби відчеканила кожне слово:

         - Твоя поведінка, сараче, як і рогівка твого лівого ока, свідчать про дуже рідкісні і небезпечні глисти. Кажу тобі, як лікар. Фу!!! – витворила відразливу маску на лиці і швидко відвернулася, продовжуючи своє просування до виходу.

         - Шо-о-о? – струсонула голос його утроба в коктейлі спантеличення і тривожного осягання.

         Всі довкола оніміли. Зависла над парубком дівуля сахливо підібрала в себе живіт з оголеним пупком.

         - Будь ласка,  дайте пройти до виходу… - вже високо несла голову Марина і їй запобігливо розступалися.