Розділ тридцять перший. Фінал

Розділ тридцять перший. Останнє слово Світла.

Тіло Темніана відкинуло потужною хвилею Світла. Він гупнувся об стіну і попри силу з якою здригалось повітря, утримався на ногах. Темрява за його спиною утворила драконячі крила і дозволила своєму володарю супротивитися і чинити опір хвилям Світла. Луна підійшла до сакральної зірки, і притиснула свою долоню до гострої поверхні. Кров істинної Блакитного Світла викликала мерехтіння кришталю, а з цим мерехтінням воно утворила кольорову стіну довкола своєї жриці.

– Луна, щоб ти не вирішила робити, не роби цього! – вигукнув Темніан, відчуваючи настрій своєї нареченої. Він міг бачити як мерехтіння її блакиті стає мутним і темніє. Він не мав тих знань світлих, які могли б пояснити йому це явище, але здогадувався, що нічого хорошого така зміна кольору істинної Блакитного Світла не несе. – Луна, поговори зі мною! Я можу допомогти тобі! Я хочу допомогти!

– Я забрала життя. – повторювала Луна, відчуваючи як її душу окутує крижане дихання первісної Пітьми. – Я не маю права жити після такого. Я не маю права бути жрицею.

– Луна, запитай Небесні Світила чи ти зробила це по своїй волі, і вони відкажуть, що ні! – Темніан продовжував використовувати головне божество світлих, щоб зупинити Луну від необачного рішення. – Нехай ваші старійшини та жерці з магами проаналізують ситуацію, нехай вони вирішать твою долю!

– Доля жриці Місячної долини в руках жриці Місячної долини. – відказала Луна, віддаючи своє Світло до Джерела. З кожною краплею її крові, вона втрачала часточку Блакитного Світла, і підсилювала кришталевий райдужний щит, крізь який жоден маг не зможе пройти.

– Луна! – вигукнув Арфір, увійшовши до кімнати.

Владущий імператор світлих одразу зрозумів намір його молодшої сестри й важко зітхнув, поглянувши на Темніана, який не міг так легко як і він супротивитись хвилям Світла. Темні не можуть цього робити.

– Що вона задумала? – запитав Темніан, вимагаючи відповідей.

– Вона жертвує своє життя джерелу. – відказав Арфір. – Вона повторює долю своєї матері. – в голосі молодого імператора з'явилась рокова байдужість і сприйняття таких реалій. – Наша мати була вражена отрутою Відступників, ми тоді не знали як зцілити її. – на його очах з'явились сльози. – Ми тоді не знали, що Луна має в собі Блакитне Світло. Імператриця Асура віддала своє Світло джерелу, підсиливши його.

– Світлі завжди були такими слабкими! – проричав Темніан, зробивши крок вперед. – Я не дозволю вдруге забрати у мене те, що належить мені! Ви обіцяли! – прохрипів Темніан, звертаючись до панівного імператора Світлої імперії. – Дотримайтесь своєї обіцянки!

Арфір поглянув на маршала темної армії поглядом людини, яка була мудрою не по роках. Він подивився на свою молодшу сестру і прийняв рішення, яке могло змінити майбутнє не лише імперії Світла чи Темряви, воно могло змінити майбутнє всього Першосвіту.

– Ти можеш померти, якщо спробуєш пройти крізь райдужний щит Світла. Можливо ти дійсно будеш єдиним, хто спроможний на таке. Це особливий захист Місячної долини, який активується істиною жрицею. – попередив Арфір і за мить додав. – Але цим ти зруйнуєш його і можливо врятуєш мою сестру.

– Я не дозволю їй померти! – повторив Темніан, наказавши Темряві рушати вперед. – Не сьогодні!

– Я допоможу з цим.

Наступний крок маршала темної армії був легким, а дальший за ним ще легшим. Темрява не могла впоратись з силою Світла біля його Джерела, але отримала допомогу від світлого, який був однієї крові зі жрицею істинного Блакитного Світла. Арфір випустив поперед Темніана хмару свого Світла, захищаючи Темряву та її володаря, дозволивши йому дістатись райдужного щита.

– Луна, зупинись! – вигукнув Темніан, зупинившись навпроти кришталевого різноколірного мерехтіння.

– Ти не зможеш зупинити мене. – відказала вона, подивившись на маршала темної армії очима сповненими відчайдушного болю. – Я не повинна жити!

– Дивись, як я це зроблю! – він торкнувся рукою різноколірної поверхні, яка враз перетворилась на в'язку мережу. – Дивись на мене!

– Ти помреш, Темніан! – прокричала Луна, і майже відсахнулась від зірки, коли побачила як рука маршала темної армії просунулась крізь щит, викликаючи тріщання райдужного мережива. – Ти не витримаєш. – зітхнула вона, і прошепотіла. – Не роби цього. Моє життя не варте твоєї Смерті.

– Ти питала мене, що для мене значить кохання. – попри їдучий біль, який кислотою роз'їдав одяг та шкіру на тілі та обличчі Темніана, розривав м'язи та обпалював легені, попри крики Темряви та її Тіней, які відгукувались відлунням в головах усіх темних істот Першосвіту, змушуючи їх відчувати цей нестерпний біль, він робив крок за важким кроком. – Для тебе кохання – це милість. Для мене кохання – це нездатність відпустити тебе!

– Зупинись! – благала вона, споглядаючи як знищується врода найповажнішого та найсміливішого темного Першосвіту, як проглядаються білі кістки на черепі його обличчя, як відлущуються м'язи на його ребрах та розриваються тканини рук і ніг, як спопеляється його чорне густе волосся. – Зупинись, Темніан! Зупинись!

– Ти моя, Луна! Ти та твоє життя належить мені! – подихом хрипоти почувся його голос. – Я віддам Смерті своє життя, але ти будеш жити.

– Темніан!!! – Луна не змогла утримати своєї руки на зірці й кинулась до маршала темної армії, який майже перетнув кордони щита і перетворюючись на сріблясто-чорний попіл, розчинявся у повітрі. – Ні! Темніан! Ні!

Кришталево-райдужна стіна зникла одразу, як остання крапля відданої крові розчинилась в сакральній зірці. Луна встигла вхопити майже зниклі залишки верхньої частини тіла Темніана. Вона не припиняла плакати, зрошуючи те, що залишалось від маршала темної армії та його Тіней і Темряви.

– Я віддаю тобі своє життя! Я дарую тобі своє Життя! Світлом зіткане життя я дарую тобі! – майже верещала Луна, не відчуваючи жодного спалаху свого Світла, а головне не знаходячи чорної нитки Темніана, яка зникла щойно він перетворився на попелову хмару.